1 листопада, від 4 до 7 години пов-сталі робітники і солдати українських частин захопили урядові уста-нови і підняли на них синьо-жовті прапори. У більшості міст Галичи-ни влада також перейшла до рук новостворених революційних комі-тетів. 9 листопада 1918р. Національна Рада проголосила про створення уряду — тимчасового державного секретаріату на чолі з К. Левицьким. 13 листопада Східна Галичина була проголошена Західноукраїн-ською Народною Республікою (ЗУНР), президентом якої став Є. Петрушевич. Звернення молодої республіки до країн Антанти не підтри-мувати агресію Польщі не дало результатів. Навпаки, Франція суттєво допомогла в озброєнні 100-тисячної польської армії, яка розгорнула наступ проти ЗУНР.
Із розрізнених військових частин і організацій досить швидко була сформована боєздатна Українська галицька армія (УГА), але перева-жаючі сили армії Ю. Пілсудського скоро витіснили її зі Східної Гали-чини. Вже у листопаді уряд УНР змушений був залишити Львів. Де-який час він перебував у Станіславі, потім у Тернополі, звідки пере-брався на територію Правобережної України.
Директорія УНР, сама перебуваючи у важкому воєнно-економіч-ному становищі, не змогла надати допомогу ЗУНР у боротьбі з Польщею. Пропозиція про допомогу з боку Радянської Росії і спільну боротьбу з поляками урядом УНР була відхилена. Не було досягну-то порозуміння між тодішнім керівником директорії С. Петлюрою і диктатором ЗУНР Петрушевичем, оскільки останній продовжував марно покладатися на підтримку Антанти.
Названі та інші прорахунки призвели до падіння ЗУНР та окупації Східної Галичини Польщею. Але короткий період існування ЗУНР залишив помітний слід в історії визвольної боротьби проти понево-лення і ще більше зміцнив прагнення українського населення Східної Галичини до возз'єднання з Наддніпрянщиною.
Весною—влітку 1920 р. Україна і Білорусія стали ареною радянсь-ко-польської війни. Воєнний конфлікт назрівав поступово. Правлячі кола щойно відновленої Польщі у "східній політиці" прагнули до відновлення кордонів 1772 р. Спроби Радянської Росії нормалізувати відносини з Польщею навіть ціною територіальних поступок та укла-сти мирну угоду не увінчалися успіхом.
Директорія, перебуваючи у безнадійному стані, 21 квітня 1920р. підписала з Польщею на рівні міністрів закордонних справ нерівно-правний договір, за яким Польща визнавала уряд Петлюри найви-щою владою в Україні, а Директорія, у свою чергу, передавала Польщі західні землі в межах 1772 р. із населенням близько 9 млн. В Україні відновлювалися земельні володіння польських поміщиків і виводи-лися з-під юрисдикції УНР.
24 квітня українсько-польський договір був доповнений воєнною конвенцією, за якою Польща одержувала ще більшу перевагу. Збройні сили УНР, економічне життя, залізниці безпосередньо підпорядковува-лися польському військовому командуванню. Наступного дня збройні сили Польщі і кілька дивізій Петлюри розпочали фронтальний на-ступ проти малочисельних військ Південно-Західного радянського фронту. Просування польських військ відбувалося стрімко, хоч обіця-ного Петлюрою повстання в тилу радянських військ не сталося. Вже 6 травня 1920р. білополяки і петлюрівці захопили Київ, вийшли на лінію Бровари—Бориспіль—Могилів-Подільський, де й були зупинені.
На зайнятій території поляки встановлювали жорстокий окупацій-ний режим, створювали польський адміністративний апарат, віднов-лювали поміщицьку власність на землю. У відповідь спалахували ан-типольські селянські повстання, у багатьох районах, у тому числі і на Шулявці у Києві, діяли партизанські загони.
Польська окупація України була недовгою. 14 травня 1920 р. з райо-ну Умані—Тального почався контрнаступ Західного і Південно-Захід-ного фронтів, коли сюди були перекинуті Перша кінна армія Будьонного з Кавказу та 25 Чапаєвська дивізія з Середньої Азії. Вже 7 червня були визволені Житомир і Бердичів, а 12 червня— Київ. Упродовж червня-липня 1920 р. були розгромлені польсько-петлюрівські війська на Правобережній і Західній Україні. Червона Армія підійшла до Льво-ва, Замостя та передмістя Варшави.
Із середини серпня, коли польський "санаційний" уряд одержав від Антанти дуже суттєву допомогу і підтримку, з-під Варшави почався контрнаступ польських військ. Червона Армія з боями і великими втра-тами відступила, і тільки на лінії Новоград-Волинський—Шепетівка— Проскурів фронт стабілізувався.
ВИСНОВКИ
Таким чином у жовтні 1920 р. між Польщею і Радянською Росією почалися пере-говори про перемир'я. Представників Директорії до переговорів не допустили. Остаточно мирний договір між Росією, Україною, Біло-русією і Польщею був підписаний у Ризі 18 березня 1921 р. За його умовами, Польща визнавала УСРР. А Директорія, уряд УНР та всі їх військові та цивільні організації втрачали право легальне перебувати у Польщі. Кордон між Польщею і Радянською Україною проходив по р. Збруч. До Польщі відходили Холмщина, Підляшшя, Західна Во-линь, Західне Полісся і Східна Галичина, хоч до 1923 р. доля її не була остаточно вирішена.
Отже, відторгнення західноукраїнських земель, передача Польщі десятків тисяч квадратних кілометрів українських та білоруських зе-мель було великою несправедливістю щодо цих народів. Наприкінці 1920 — на початку 1921 р. війна в Україні в основному завершилася. На території Наддніпрянської України остаточно пере-могли сили, які виступали за державність у формі Рад робітничих і селянських депутатів під керівництвом більшовицьких організацій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів. Академвидав, 2003
2. Боєчко В.,Ганжа О., Захарчук Б. Кордоги України: історична ретроспектива та сучасний стан.-К.,1994
3. Гунчак Т. Україна : перша половина XX століття. Нариси політичної історії.-К.,1993
4. Нагасавський В. Історія української державний кордон України.,К.,2000
5. Сегійчук В.І. Етнічні межі і державний кордон України.К.,2000