Найбільш розвинуті міста були центрами всього пле-мені або союзу племен. Так, головним містом древлян був Іскоростень, уличів — Пересічень, полян — Київ. Геогра-фічне положення Києва було найвигіднішим для розвитку торгівлі, сприяло його зростанню як економічного центру держави. Заснування Києва, одного з найбільших міст то-дішньої Східної Європи, датується кінцем V ст. (у 1982р. відзначали 1500-річчя його заснування).
Київська держава започаткувала державотворчу тра-дицію українського народу і забезпечила консолідацію ук-раїнських земель, різноманітні зносини з близькими і да-лекими сусідами. Вона була однією з найбільших європей-ських держав, найвідчутнішим геополітичним чинником у тогочасному світі.
ВИСНОВКИ
Період становлення держави Русі-України проходив у тяжкій боротьбі з варягами, уграми, печенігами, половця-ми, хозарами, татарами та іншими завойовниками.
За доби великих переселень народів (III—VII ст.) на зем-лях наших пращурів панували готи, гуни, алани, авари, хозари. Та всі вони поступилися місцем міцному союзу ав-тохтонних слов'янських племен антів, полян, древлян, дулібів, сіверян, уличів, тиверців. Вони у VI—VII ст. запо-чаткували процес державотворення, утворивши союз східнеслов'янських племен — Русь (VII ст.), а потім ще потуж-ніший союз — Руська земля (IX ст.) з центром у Києві.
Початок державного життя України М. Грушевський датує VII—VIII ст. Літописи зберегли легенду про перших князів — основоположників Києва: Кия, Щека і Хорива. Поступово в середній течії Дніпра від Росі на півдні та При-п'яті на півночі виникає Київське князівство, що згодом стало осередком величезної імперії — держави Київської Русі-України. В своєму розвитку вона пройшла такі пері-оди: становлення (IX—X ст.); розквіту (X — перша трети-на XII ст.); феодального роздрібнення (друга половина XII—перша половина XIII ст.); занепаду (з середини XIII ст.). На межі XII—XIII ст. естафету національного державотворення приймає Галицько-Волинська земля, яка за часів княжіння Романа Мстиславовича, Данила Ро-мановича та їхніх нащадків ще протягом майже 150 років продовжувала і розвивала державницькі та духовні тра-диції Київської Русі-України. Але й Галицько-Волинська держава не витримала ударів численних зовнішніх во-рогів. Починаючи з 1349р., більша частина цієї україн-ської етнічної території на шість століть була відірвана від материнської землі, перетворилася на вкрай пригнічену і занедбану околицю інших держав: Польщі, Угорщини, Австрії, Німеччини.
Література
1.Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12 кн. — К., 1991—1998.
2. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. — К., 1991.
3.Давня історія України: Кн. 1—2. — К., 1994,1995.
4.Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994.
5.Культурологія / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій та ін.; за ред В. А. Смолія. — К.: Альтернатива, 1997.
6.Культурология/ Уч пособие изд-во ИНЖЕК, 2005
7.Повість временних літ: Літопис Руський (за Іпатіївським списком). — К.. Радянський письменник, 1990.— С.9—86.
8.Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація? — К.: Наукова думка, 1991. — С. 12—41.
9. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Либідь, 1993 — . 330.