Курсова робота

на тему: “Політичне становище України на передодні та під час Другої Світової війни”

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ………………...4

1.1.Україна в планах нацистського керівництва..................................................4

1.2. Політичне положення на початку Другої світової війни...........................10

2. УКРАЇНА В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ............................11

2.1. Західні землі України під німецькою та угорською окупацією.................11

2.2 Возз'єднання Західної України з Українською РСР………………………12

2.3. Політичні процеси в Україні в період німецької окупації……………….15

2.4. Діяльність підпілля і партизанський рух. Створення УПА………………21

2.5. Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України………………………………………………...23

ВИСНОВКИ ..........................................................................................................26

ЛІТЕРАТУРА.. ......................................................................................................28

ВСТУП

Друга світова війна одна з найтрагічніших подій в історії людства. Почавшись 1 вересня 1939 р., вона тривала довгих 6 років. У неї було втягнуто 61 держа-ву, де проживало 80% всього людства. Воєнні дії велися на території 40 держав, воювали понад 110 млн осіб.

Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані ш, становили 285 млрд крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн осіб. На фронтах війни загинуло 3 млн українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом, у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн осіб було вивезено в Німеччину, 3,5 млн евакуйовано. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.

Історична доля розпорядилася так, що українцям до-велося воювати у складі різних армій по обидва боки лі-нії фронту, сотням тисяч із них одночасно проти найголовніших ворогуючих сторін.

1. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1.1.Україна в планах нацистського керівництва

Напередодні Другої світової війни українські землі перебували у складі СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини Румунії, які, попри різний соціально-політичний уст виявляли однакову схильність до дискримінації українства, протидіяли українській державності.

Роз'єднаність українських земель, що знаходилися перехресті геополітичних інтересів провідних держав - учасниць Другої світової війни, робила Україну сить вразливою для зовнішньої агресії. Водночас українські політичні сили мали надію на певний реванш боротьбі за свою незалежність. Проте український н род загалом не міг самостійно вирішувати своє націо нальне питання. Його доля була в руках правителів і інших держав.

СРСР, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина намагали втримати підпорядковані їм українські землі, та, по можливості, приєднати нові. Англія, Франція, частково США використовували Україну як геополітичний чинник у своїй дипломатичній грі між Німеччиною та СРСР. Німеччина, яка оголосила боротьбу за життєвий простір, приховувала своїх претензій на українські землі як одно; з важливих чинників реалізації своїх економічних, геоплітичних інтересів 5.

Ще в червні 1933 р. на міжнародній економічній конференції в Лондоні Німеччина виступила з вимогою пер дати їй українські землі для «раціонального їх використання». Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення (вересень 1938 р.) Гітлер представив пакет територіальних претензій до Чехо-Словаччини з боку Угорщини, Польщі, Румунії на території, де проживало українське населення. Після окупації частини чехо-словацької території та утворення автономії Карпато-України, Німеччина вирішила розіграти «українську карту» за прикладом Судетської області, імітуючи під-тримку вимог ОУН щодо соборної України. Французький посол в Німеччині з цього приводу писав міністру закор-донних справ Франції 15 грудня 1938 р.: «Що стосуєть-ся України, то, здається, шляхи і засоби ще не розроблені, але мета вже визначена — створити велику Украї-ну, яка стала б житницею Німеччини. Для цього треба зламати Румунію, переконати Польщу, відняти частину території СРСР. У військових колах вже йдеться про по-хід на Кавказ і Баку... В оточенні Гітлера подумують про таку операцію, яка б у ширших масштабах повторювала операцію в Судетах: проведення в Польщі, Румунії, СРСР пропаганди за надання незалежності Україні, у відповід-ний момент дипломатична підтримка та акції з боку мі-сцевих добровольчих загонів. І центром руху стане За-карпатська Україна».

6 січня 1939 р. Гітлер у розмові з міністром закордон-них справ Польщі Ю. Беком, а через кілька тижнів мі-ністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп напо-лягали на розгляді питання про Данциг і коридор між Німеччиною та Пруссією, акцентуючи одночасно на вирі-шенні української проблеми. Польський міністр не при-ховував, що його держава теж претендує на Радянську Україну і на вихід до Чорного моря. Надалі, у зв'язку з незговірливістю і непоступливістю польського керівниц-тва, Гітлер 3 квітня 1939 р. підписує директиву про під-готовку нападу на Польщу, а 11 квітня — «План Вайс» (план військового розгрому Польщі). 28 квітня Німеччи-на розірвала польсько-німецьку декларацію про ненапад.

Після цього ідеологічний апарат фашистської Німеч-чини та спецслужби звернули свій погляд на Галичину та деякі інші українські території, що знаходилися під контролем Польщі.

У цей час значно активізувалася ОУН, яка після вбивства в 1938 р. її керівника Є. Коновальця, розпала-ся на дві частини. Радикальні національні сили, очолю-вані С. Бандерою, вважали за необхідне створити підпі-льну армію і вести боротьбу за незалежність України, орієнтуючись на західні країни. Прихильники А. Мель-ника вважали, що створення підпільної армії може ви-кликати каральні заходи з боку Німеччини.

У серпні 1939 р. прихильники А. Мельника провели у Римі конференцію, на якій офіційно проголосили його керівником ОУН. 10 лютого 1940 р. прихильники С. Бандери організували конференцію у Кракові, на якій відки-нули рішення Римської конференції та оголосили себе за-конним керівництвом ОУН, назвавши себе ОУН—Р (рево-люціонери) або ОУН—Б (бандерівці). Прихильників А. Мельника почали називати ОУН—М (мельниківцями). Цей