Радянський Союз не поспішав із введенням своїх військ на територію Польщі, хоча німецька сторона на-полягала на цьому. Більше того, на вимогу, щоб СРСР якнайшвидше повідомив про дату введення своїх військ, було дано відповідь, що воно матиме таке обґрунтування: Червона армія виступить на захист населення Західної України і Західної Білорусі від німецької агресії. Це свідчило, що Радянський Союз намагається уникнути не-гативних для себе наслідків у разі захоплення польських територій (оголошення війни СРСР Польщею, а потім Англією та Францією). Німецька сторона активно про-довжувала експлуатувати «українську тему», поширюю-чи через свої інформаційні служби, дипломатичні канали повідомлення про неспокійне становище серед україн-ського населення 10.

Певною мірою то була правда. Адже з початком вій-ни загострилася взаємна ненависть між поляками та українцями. Почастішали сутички між озброєними фор-муваннями українців, польськими військовими частина-ми та поліцією. Найзапекліші сталися в районах Львів-ського і Волинського воєводств. З наближенням радянсь-ких військ і ослабленням польських збройних сил жерт-вами все частіше ставали поляки: насильство породжува-ло насильство.

Уранці 17 вересня 1939 р. від імені уряду СРСР поль-ському послу в Москві Гржібовському було зачитано ноту в якій йшлося, що Польська держава та її уряд пере-стали існувати. У зв'язку з такою ситуацією радянський уряд віддав розпорядження військам взяти під захист життя і майно населення Західної України та Західної Бі-лорусі. Того ж дня радянські війська перейшли польсь-кий кордон. Над українськими містами й селами з повіт-ря було розкидано заздалегідь підготовлені 120 тис. лис-тівок, які містили заклики: забирайте в свої руки пансь-ку землю, скидайте владу поміщиків, беріть владу в свої руки, вирішуйте самі свою долю...

Тим часом головком польської армії маршал Р. Смігли наказав усім боєздатним частинам і підрозділам ві-дійти на територію Станіславського (нині — Івано-Фран-ківська область) воєводства, ближче до румунського та угорського кордонів, куди і відбув уряд Польщі з прези-дентом І. Мосцицким. Тут їх застало повідомлення про перехід радянсько-польського кордону Червоною армією. Було прийнято рішення про евакуацію державних і збройних сил через Румунію й Угорщину та оголошено наказ Р. Смігли: «З більшовиками не битися, хіба тіль-ки у разі нападу з їх боку або спроби роззброєння час-тин». Наприкінці тієї ж доби головком польської армії та уряд Польщі подалися через територію Румунії та Угор-щини до Франції.

Жителі Західної України по-різному зустріли радян-ські війська, виявляючи радість з приводу об'єднання українських земель, сподіваючись на соціальні зміни. Водночас інформація про сталінські репресії вселяла страх, відчуття невпевненості. Особливу настороженість виявляли інтелігенція, представники українських полі-тичних партій.

Для правового оформлення політичного статусу приєд-наних земель радянське керівництво у жовтні організува-ло вибори до Українських Народних зборів і самі Збори, які прийняли рішення просити Верховну Раду СРСР при-йняти Західну Україну до СРСР, а вже потім — до УРСР. З політичної точки зору ті події однозначно оцінити непросто. Будучи ще одним кроком до соборнос-ті українських земель, вони, як і приєднання в 1940 р. Буковини, не стали актом демократичного самовизначен-ня народу, а наслідком таємних домовленостей двох ди-ктаторських режимів.

22 вересня 1939 р. представники Німеччини й СРСР визначили демаркаційну лінію для військ обох країн, відповідно до умов таємного протоколу від 23 серпня 1939 р., і частини Червоної армії вступили в раніше зайняті німцями Стрий, Дрогобич, Борислав і Самбір. Згідно з договором Люблінське воєводство і частина Вар-шавського відійшли під контроль окупаційних властей Німеччини, а Литва — СРСР. Розмежування Польщі пов-ністю відповідало «лінії Керзона», тобто рішенням Вг сальської конференції від 8 грудня 1919 р. За те, що в зо-ні впливу СРСР опиняться Дрогобич і Борислав, він обі-цяв поставити Німеччині нафтопродукти обсягом річного виробництва в цьому районі.

2 жовтня 1939 р. почалося виведення сторонами своїх військ з територій, передбачених таємним додатковим протоколом від 28 вересня 1939 р. На німецькому боці за-лишалися Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина.

Відповідно до домовленості з румунським урядом 28 червня 1940 р. Червона армія перейшла Дністер і встановила нові кордони. Радянському Союзу було пере-дано Бессарабію, анексовану Румунією в 1918 р., в ре-зультаті чого створено Молдавську РСР. Західна Букови-на з Хотинським районом Бессарабії утворили Чернівець-ку область у складі УРСР. Два південних райони Бесса-рабії — Акерманський та Ізмаїльський — увійшли до складу Одеської області. Тільки українське населення Австро-Угорщини залишилося поза єдиним українським державним утворенням в складі СРСР.

Унаслідок цих процесів населення України збільшило-ся на 8 809 тис. осіб і до початку війни (червень 1941 р.) становило 41 657 тис. осіб, а її територія розширилася до 565 тис. кв. км.

На території західних областей нова влада почала утверджувати порядки, що існували в СРСР. Здійснюва-лась націоналізація банків і промисловості, конфіскація поміщицьких земель, реорганізація системи народної освіти. Паралельно працювало відомство Л. Берії, розпо-чавши нищення «класових ворогів»: поміщиків, «буржу-азних» фахівців, українських націоналістів, депортацію «політичне неблагонадійного» населення в Казахстан, Красноярський край та інші місця. Із Західної України і Західної Білорусі було депортовано 318 тис. сімей, або 1 173 170 осіб (10% населення). Під забороною опинили-ся українські політичні партії. На керівні посади призна-чались вихідці зі східних областей 9.

Атмосфера політичного терору та репресій швидко пе-реконала населення західноукраїнських земель, що таке возз'єднання майже нічим не відрізняється від іноземної окупації.

2.3. Політичні процеси в Україні в період німецької окупації

На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз, мотивуючи це необхідністю завдати «превентивний» удар. За багатьма критеріями СРСР ви-явився неготовим до відсічі