З нападом фашистської Німеччини на СРСР близький до петлюрівського уряду УНР (перебував у Варшаві) Тарас Бульба-Боровець сформував нерегулярну військову Істину під назвою «Поліська Січ» з метою очищення цього регіону від залишків Червоної армії, що відступала, наприкінці 1941 р. німці спробували розпустити цю частину, але Т. Бульба-Боровець відвів своїх бійців до лісів Полісся і Волині. У 1942 р. члени ОУН—Б і ОУН—М горили свої невеликі підрозділи на Волині. Того ж ро-су ОУН—Б вирішила сформувати велику регулярну укра-їнську армію. До неї увійшли підрозділи Боровця (Тараса Бульби), загони ОУН—Б і ОУН—М, частина поліції. Навесні 1943 р. ОУН--Б переформувала свої військові час-ини під єдиним керівництвом, прийнявши назву У ПА (Українська повстанська армія). Очолив УПА з серп-ня 1943 р. український офіцер, керівник розформованого загону «Нахтігаль» Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

У середині 1943 р. загони УПА роззброїли та нейтра-лізували групи «Поліської Січі» та частини (ОУН—М). Залишки загонів «Поліської Січі» були перейменовані в Українську народну революційну армію ( УНРА ) і про-довжували боротися проти червоних партизан й німців до кінця 1943 р., коли Бульба-Боровець був заарештова-ний німцями і кинутий в концентраційний табір Заксенгаузен. Наприкінці 1943 р. УПА стала єдиною військо-вою організацією, яка боролася проти німців і більшови-цьких партизанів. Загони УПА під назвою Українського народного самозахисту, сформовані у Волині й Галичині, в серпні 1943 р. розбили з'єднання Ковпака під Делятином під час Карпатського рейду. УПА виросла у велику армію. Вона дислокувалася на Поліссі, Волині й Галичи-ні. У 1943—1944 рр. її чисельність становила приблизно 40 тис. вояків 12.

У липні (11- -15 липня ) 1944 р. з ініціативи ОУН--Б, неподалік від Самбора (Галичина), таємно зібралися деле-гати різних довоєнних політичних організацій Західної України (крім ОУН--М) і створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). У прийнятих резолюціях містив-ся заклик до більшої терпимості до ідеологій, відмінних від ідеології інтегрального націоналізму. УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднуватися проти Москви.

УПА не тільки виступала проти нацистів і більшови-ків, але й проти польської Армії Крайової (АК), яка праг-нула контролювати Волинь, Полісся, Холмщину. ОУН вва-жала за необхідне виселити поляків з територій, де ком-пактно проживала більшість українців. Суперечності були дуже гострі. Сталося так, що замість боротьби з окупацій-ними нацистськими військами відбувалося взаємознищен-ня людей української та польської національностей.

2.5. Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України

Звільнення України від окупації та об'єднання укра-їнських земель пов'язане з корінним переломом у Другій світовій війні. Він почався перемогою радянських військ під Сталінградом, подальшим розгромом німецьких військ під Курськом і Орлом (липень 1943 р.), капітуля-цією Італії перед союзниками й італо-німецьких військ в Африці.

16 грудня 1942 р. війська Воронезького та Південно-Західного фронтів перейшли в наступ, 18 грудня почало-ся звільнення населених пунктів Луганської області. Під час великих наступальних операцій були звільнені: 23 серпня 1943 р. Харків, 8 вересня — Донецьк, 6 ли-стопада Київ. 24 грудня 1943 р. почався загальний на-ступ радянських військ на Правобережній Україні. Най-складнішими воєнними операціями в Україні були: Корсунь-Шевченківська (25 січня — 17 лютого 1944 р.), Кримська (квітень — травень 1944 р.), Яссо-Кишинів-ська (серпень 1944 р.). У липні 1944 р. під Бродами ра-дянські війська розбили вісім німецьких дивізій і серед них дивізію СС «Галичина», чисельністю до 10 тис. во-яків. З них приблизно 5 тис. вдалося вирватися з ото-чення, згодом частина з них потрапила в УПА. Для укра-їнського народу ця битва була однією з найтрагічніших, оскільки по обидва боки фронту опинилися представники однієї національності. 27 липня 1944 р. був звільнений Львів. На заключному етапі, під час Карпато-Ужгородсь-кої операції в жовтні 1944 р., було завдано важкої пораз-ки групам фашистських армій «Північна Україна» і «Південна Україна»; 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а наступного дня — вся Закарпатська Україна. У 1944 р. розпочався закордонний похід радянських військ.

У серпні 1944 р. Румунія вийшла з фашистського блоку держав і перейшла зі своїми збройними силами на сторону держав антигітлерівської коаліції. У зв'язку з переходом радянськими військами радянсько-болгарсь-кого кордону 9 вересня 1944 р. жителі Софії підняли повстання, а згодом і Болгарія перейшла на сторону ан-тигітлерівської коаліції. Далі німців було вигнано з Юго-славії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Греції, Албанії. Особливо складним було становище в Польщі. За нака-зом емігрантського польського уряду, який перебував у Лондоні, 1 серпня 1944 р. у Варшаві почалося повстання під керівництвом Армії Крайової, яке тривало до 2 жовт-ня 1944 р. До нього приєдналися деякі частини Армії Людової (її дії спрямовувались Польською робітничою партією). Варшава була повністю зруйнована німцями. У боях загинуло до 200 тис. повстанців і жителів міста. Варшава і західні землі країни були звільнені радянськи-ми військами тільки в січні 1945 р. під час Вісло-Одерсь-кої операції. У Будапештській операції була звільнена Угорщина, 9 травня 1945 р. — Прага.

У червні 1944 р. до активних бойових дій радянських військ на Європейському континенті долучилися союзни-ки СРСР Англія і СІЛА. 6 червня 1944 р. союзні вій-ська висадилися на півночі Франції, в Нормандії для здійснення операцій «Оверлорд» (повелитель) — форсу-вання протоки Ла-Манш.