На відміну від робітничого класу, лібераль-ної і католицької буржуазії, нижчі прошарки середнього класу (ремісники, службовці, власники крамничок) із захватом сприйняли ідею приходу нацистів до влади. Причини такого ставлення даної частини населення до ідей нацизму потрібно шукати в соціальному характері цієї групи. Деякі риси, характерні для цієї частини середнього класу, на думку Е.Фромма, проявляються протягом всієї істо-рії: любов до сильного і ненависть до слабкого, обмеженість, ворожість, скупість і особливо — аскетизм.10 Даний тип характеру формувався протягом усієї історії, але післявоєнні події посилили в ньому ті тенденції, які імпонували режиму нацистів: прагнення до підкорення і жага влади. Економічна криза застала середній клас найбільш незахищеним. По-перше, саме по ньому в першу чергу вдарила інфляція. По-друге, існував те ряд психологічних факторів, що погіршували становище. Головна причина — це поразка у війні і падіння монархії. Монархія і держава були в свій час непохитною основою, на якій будувалось життя дрібного буржуа. З їх падінням була зруйнована і основа. Так само і інфляція нанесла удар по принципам ощадли-вості та престижу держави.

Соціальна база нацистської партії поповнювалась також за рахунок колишніх військових: ті, хто повернувся з війни, вважали, що вони заслу-говують більш справедливої участі, ніж та, що ви-пала на їх долю. Зокрема, це стосувалось молодих військових і офіцерів, які за час війни звикли від-давати накази, і влада ними відчувалась як дещо цілком природне. Вони не могли змиритись зі становищем дрібного службовця або комівояжера.11

Німецькі магнати як соціальна база на-цизму підтримували його виключно з еконо-мічних міркувань. Вони зіткнулися з парла-ментом, у якому сорок відсотків усіх депута-тів були представниками від соціалістичних і комуністичних партій, які в свою чергу висловлювали невдоволення існуючою на той час соціальною системою. Привілейовані кла-си розраховували на те, що влада нацистів зможе направити загрожуючий їм емоційний заряд в інше русло, і в той же час поставить націю на службу їх власним економічним і політичним інтересам.

Успіху Гітлера на посаді фюрера нації сприяв також той факт, що республіка з її демократичними інститутами ще не стала звичною формою державного устрою. Цим пояснюється ностальгія народу, який вто-мився від революційних потрясінь і війни, по подібній монарху політичній фігурі як єднальному початку нації. Німецький фюрер зміг замінити колишнього імператора Вільгельма II в душах німецьких громадян.12

Таким чином, після завоювання влади на-ціонал-соціалістичному руху не довелось застосовувати якихось особливих засобів для отримання прихильності народних мас. На-цисти мали змогу без зайвих проблем розпо-чати здійснення своїх безпосередніх планів.

ВИСНОВКИ

Шукаючи вихід з того нестерпного становища, яке склалося в ній після революції 1918 року та поразки в першій світовій війні, в умовах економічної руйнації і занепаду, завалення грошової системи, масового безробіття і самогубств, гострих класових конфліктів тощо Німеччина знайшла короткий шлях до стрімкого відродження, на хвилі якого прогресує і до сьогодні. Цим шляхом, який допоміг Німеччині порвати з минулим і вийти на дорогу, що вела прямісінько у майбутнє, виявилася, хоч як це парадоксально й дико звучить для нашого вуха, велика трагедія і водночас велика перемога фашизму, — перемога всупереч тій поразці, що її він зазнав у другій світовій війні. Фашизм програв міліарне, але ідеологічно й організаційно здійснив те, чого прагнув: змусив Німеччину порвати назавжди й безповоротно з минулим і присилував її здійснити прорив у майбутнє.

Фашизм для Німеччини був тим самим, що й комунізм для Росії, — у тому розумінні, що це була справжня, хоч і зовсім інша за своїми характеристиками, революція, яка допомогла німцям покласти край хронічній історичній відсталості, консерватизмові, рутинності, вічній другорядності, у стислі історичні строки вихопитися до нових форм суспільного устрою, знайти нові форми соціального співробітництва всередині нації.

У практиці фашизму, якщо дотримуватися об’єктивності, поруч з огидним було багато чого, повторимось, такого, що передбачливо працювало па розвиток сьогоднішньої Німеччини і сприяло складанню того явища, котре згодом дістало назву "німецького дива". В основі цього дива лежали деякі істотні практичні здобутки німецького націонал-соціалізму, — саме того націонал-соціалізму, що його тиранічними засобами запровадив у життя в гострій боротьбі з іншими напрямками націонал-соціалізму не хто інший, як засуджений, подібно до Герострата, на довічну анафему Адольф Гітлер. Тому, що Німеччина сьогодні знову стала "локомотивом Європи" і осердям її об'єднання в нову історичну спільноту, світ зобов'язаний боротьбі проти фашизму, яка довела необхідність переходу від конфронтації на Європейському континенті (пов'язаної з тривалим історичним періодом формування держав націй та їхнім змаганням за місце під сонцем) до загального братання та спільного протистояння майбутнім викликам історії. Але разом із тим саме фашизм як найпарадоксальнішим чином створив той феномен, котрий заклав основи нинішньої соціально-політичної гармонізації у Німеччині та скандинавських країнах. Цей феномен, вже очищений від свого низького походження, тенор називається солідаризмом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ