Скіфи і сармати

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Скіфська держава на потязі VII ст. до н. е - V ст. н. е. ………………..…4

2.Розцвіт Сарматського суспільства…………………………………………8

Висновки………………………………………………………………………..9

Література …………………………………………………………………….10

ВСТУП

Скіфсько - сарматська держава існувала досить довгий час і не могла не залишити вагомий слід на український землі. Це було досить розвинуте суспільство, яке в період розквіту мало досить чітку державну організацію Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. Пануюче положення у скіфському племінному союзі займали кочівники — царські скіфи. Їм були підлеглі всі інші племена. На чолі племені царських скіфів стояли спадкоємні вожді, яких греки називали царями.

Актуальність теми: актуальність цієї теми як і іншого історичного матеріалу пов'язана з необхідністю для народу знати свої історичні корні, істоки своєї державності. Зараз Україна переживає складні часи реформування політичного і економічного життя. Усвідомлення себе як держави з багатим історичним минулим повинне допомагати нашим сучасникам створювати демократичну й економічно високорозвинену країну, яка має посідати вагоме місце у мировий спільноті.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з'являються скіфи — племена іранського походження, витіснивши або частково асимілювавши кімерійців. Давньогрецький історик живши у V ст. до н.е., свідчив, що самі скіфи називали себе сколотами. Це була група племен, родинних по культурі і мові. Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. У скіфському племінному союзі пануюче положення займали кочівники — царські скіфи. Їм були підлеглі всі інші племена. На чолі племені царських скіфів стояли спадкоємні вожді, яких греки називали царями.

Територіально Скіфія охоплювала всю південну степову і почасти лісостепову зону - значну частину сучасної України. Таким чином вони захопили територію степової зони України. Територія скіфів поділялася на дві частини: хліборобський лісостеп і скотарський степ. Відповідно й населення поділялося на дві основні групи: хліборобську (скіфи-орачі та скіфи-хлібороби) і скотарську (скіфи - кочівники та царські скіфи). Геродота поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі та орачі.

Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов'янами які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці VI ст. до н. е. у причорноморських степах формується велике державне об'єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Столиця скидів розміщувалася поблизу міста Кам'янки Дніпровської (Нижній Дніпро).

Розквіту скіфська державність досягла в VI-IV ст. до н. е. В цей час в основному завершилися процеси державотворення. Про це свідчить, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи отворили високу матеріальну культу-ру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Під зверхністю скіфського царя Атея опинилися величезні території від Дунаю до Дону. Про могутність Скіфської держави свідчить те, що вони залишили численні могили - кургани. За часів Скіфії їх було споруджено понад 2500. Розкопки курганів дозволяють познайомитися з тодішньою культурою, побутом, звичаями та соціальним становищем скіфів. Неповні й уривчасті зведення про скіфів збереглися в працях давньогрецьких і римських авторів. Найбільше докладно розказано про скіфів у IV книзі «Історії» Геродота. Коштовні матеріали, що істотно доповнили письмові джерела, були отримані завдяки археологічним розкопкам скіфських поселень і особливо курганів — могильних насипів.

Геродот яскраво і барвисто описав обряд похорону вождів царських скіфів — царів. Цвинтар скіфських царів, по Геродоту, знаходилося в місцевості Геррос, десь у районі Дніпровських порогів (Де тепер розташоване місто Нікополь). Після смерті пануючи в цій місцевості рили велику чотирикутну могилу. Небіжчика бальзамували: витягали внутрішності, заповнювали порожнечі ароматичними травами і намазували труп воском. Потім на жалобній колісниці небіжчика возили по всім підвладним йому племенам. Скіфи в знак жалоби відрізали собі частина вуха, роздряпували чи рот, протикали стрілами ліву руку.

Після того як жалобна процесія об'їжджала всі підвладні племена, царя ховалися. Скіфи вірили в загробне життя, тому разом з царем ховалися одну з його дружин, кухаря, конюха, слугу, вісника, коней, добірну худобу і заривали золоті судини. Над могилою насипали курган, намагаючись зробити його якнайвище. Через рік навколо кургану розставляли 50 опудал князівських коней, насаджених на коли, з убитими слугами.

Коли вмирав рядовий скіф, то небіжчика везли лише до родичів і друзів. Кожний з них улаштовував поминки. Цей обряд тривав протягом 40 днів, після чого відбувалися похорон.

Багато чого з того, про що писав Геродот, підтверджене археологічними даними. На обох берегах ріки Дніпра, недалеко від міста -Нікополя, знаходяться знамениті царські кургани скіфів. Найбільш відомі з них Чертомлік, Солоха і Мелітопольский. Більшість царських скіфських курганів відноситься ( IV-III ст. до н.е. — періоду найбільшої економічної і політичної могутності скіфів. До цього часу в них зросла майнова нерівність і підсилилася царська влада.

Кургани скіфської знаті являють собою величезні земляні насипи висотою до 20 м ( діаметром підстави більш 200 м).

Похоронні спорудження складаються з глибокого колодязя — входу і коридорів з підземними нішами ? камерами. Знатних скіфів клали в могили в багатому уборі. На небіжчика надягали масивні золоті шийні гривні, (Шийна гривня — прикраса у виді обручити, незамкнутими чи ж наглухо запаяними кінцям). Також вуси, золоті серги, браслети. Одяг, головний і убір, похоронне покривало були обшиті золотими бляшками з різними зображеннями. У могилу чоловіків-воїнів обов'язково клали великий набір зброї: залізні мечі,