Господарство України на відміну від країн Західної Євро-пи на початку XVI ст. розвивалося в умовах недержавності. Українські землі належали Великому князівству Литов-ському, Польському і Угорському королівствам, Молдав-ському князівству.

Внаслідок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства (Люблінська унія 1569 р.) утво-рилася держава — Річ Посполита. Чернігово-Сіверські землі, що в 1503 р. належали Московській державі, в 1618 р. були приєднані до Речі Посполитої.

У середині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорозьку Січ, що стала зародком віднов-леної Української держави.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. в госпо-дарстві Галичини та Правобережжя України відбулися значні зміни. Інтенсивно зростало велике феодальне земле-володіння, утвердилося та зміцніло фільварково-панщинне господарство.

Земельна власність зосереджувалася переважно в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. З середини XVI ст. поча-ло формуватися козацьке землеволодіння.

Державні маєтки "королівщини" об'єднувалися в ста-роства — великі господарські комплекси, що складалися з фільварків і згрупованих навколо них "ключів" — окремих груп поселень, об'єднаних адміністративне. У Руському і Волзькому воєводствах державні помістя становили 1/5 поселень. Загалом у Речі Посполитій у першій половині XVII ст. на королівські маєтки припадало близько 10 % усіх поселень. Проте високий рівень концентрації земель-ного фонду в державних маєтках не свідчив про економіч-ну могутність короля. Ця власність часто була формаль-ною, оскільки фактичними власниками землі були магнати та шляхта, орендарі цих земель. Як форма землекористу-вання існувала власне оренда, коли маєток і селяни з їхніми примусами віддавалися на певний, як правило, трирічний строк за визначену плату, і як застава, коли маєток давався в заклад кредитору за позичену суму. Строк застави три-вав до повернення боргу, доход йшов на сплату процентів. Застави оформлялися актами, вони були зумовлені як зрос-лою потребою держави в грошах, так і втягуванням фео-дальних маєтків у товарно-грошові відносини, що приводи-ло до нагромадження значних коштів у великих землевлас-ників. Наприклад, Я. Острозький на початку XVII ст. три-мав Канівське і Богуславське староства за 9500 золотих кожне, Переяславське — за 2000. Застави збагачували маг-натів, посилювали їхнє політичне значення. Разом з тим скорочувався фонд державних земель.

Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів. У 70—80-х роках XVI ст. у Руському і Волзькому воєводствах двом десяткам магнатів (Замойським, Потоцьким, Жолкевським та ін.), які володіли 10 і більше посе-леннями, належало майже 1/3 приватних шляхетських сіл і міст. Близько 40 великих шляхтичів, які володіли 5—9 селами, мали 1/5 приватних поселень.

У Великому князівстві Литовському найбільше магнатів було на Волині. Про розмір їх маєтностей свідчить чи-сельність кінних воїнів, що виставлялися під час війни (з розрахунку один вершник від 8 селянських господарств). У 1528 р. виставили: князь Слуцький — 433 "коні", Радзівілл — 260, Ходкевич — 187, Вишневецький — 98. Одним з наймогутніших магнатів був Василь-Костянтин Острозький, якому на початку XVI ст. належало на Волині 59 міст і містечок, 857 сіл, 111 фільварків. Він володів зем-лями на Київщині, Брацлавщині, Поділлі.

Особливо швидко магнатське землеволодіння зросло після Люблінської унії 1569 р., коли почалася колонізація наддніпрянських і задніпрянських земель. У цьому само-му році була проведена ревізія "пустопорожніх" земель у нових воєводствах. Сеймова постанова 1590 р. дала коро-леві повне й необмежене право роздавати "пустині, що ле-жали за Білою Церквою". Фактично ці землі були заселені козаками і селянами. Проте силою зброї польські пани за-хоплювали землі, а населення перетворювали на підданих.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успад-кування, шлюбів, пожалувань короля, купівлі та захоплен-ня земель. Права на придбані або загарбані землі затвер-джувалися королівськими грамотами.

В аграрному господарстві значного розвитку набуло шляхетське землеволодіння. У Великому князівстві Ли-товському оформлення шляхти як привілейованого стану та його остаточне відокремлення від "поспільства" (селян-ства) було завершено у середині XVII ст. У 1522 р. за сей-мовою ухвалою "про вивід шляхетства" до шляхетського стану включалися лише нащадки тих землевласників, які належали до бояр з часів перших великих князів (Вітовта, Сигізмунда, Казимира). У 1528 р. було проведено перепис шляхти.

Оформленню шляхетського стану сприяла аграрна ре-форма (волочна поміра) 1557 р., під час якої перевірялися права на шляхетство. За Люблінською унією шляхта звіль-нялася від військової служби і державних повинностей. Вона в основному була польського походження або спольщена. Українські роди (Кульчицькі, Яворські, Чайківські, Витвицькі, Попелі, Ярмолинські, Сагайдачні та ін.) були дрібними власниками. Деякі з них володіли одним селом або його частиною. Зростанню шляхетського землеволодін-ня, так само як і магнатського, сприяли великокняжі й ко-ролівські дарування, придбання і продаж маєтків, насильне захоплення селянських земель. Часто шляхта орендувала землю у магнатів.

На Початок XVII ст. в Україні налічувалося близько 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків.

Зростання феодального землеволодіння в Україні супро-воджувалося перерозподілом земель на користь магнатів внаслідок скорочення землеволодіння середньої та дрібної шляхти. Поширене було захоплення магнатами шляхетсь-ких маєтків або примусовий їх продаж. Безземельна шляхта наймалася на службу до магнатів, отримуючи невеликі во-лодіння за умови виконання різних обов'язків, в основному військової служби. У Руському і Волзькому воєводствах шляхті належало 1/5 поселень.

Неухильно зростала велика феодальна власність у За-карпатті та Північній Буковині. Після входження Сіверщини до складу Речі Посполитої (остаточно за Полянським договором 1634 р.) було проведено ревізію земельних во-лодінь. Землі, права на які не було доведено, роздавали польським магнатам і шляхтичам. О. Песочинський за-володів Стародубщиною,