Реферат - Українське право. Історичні етапи становлення
20

інших по літичних та соціальних умов. У XVI ст. виступає нова політична сила — середня шляхта, яка за прикладом польської шляхти бореться за свої права і з великим князем, і з родовитою аристократією, та все ж таки родовиті пани литовські залишаються ще єдиним чинником, що поруч із великим князем тримав у своїх руках державне управління, і творять Раду Великого князівства. В нижчих верствах населення сталися зміни в тому напрямі, що селяни й невільні люди поступово злилися в одну верству підданих, особисто вільних, та підпали під домініальну владу панів. Населення давніх українсько-руських городів, що здавна жило спільним життям із населенням земель, не виділяючись в окремий стан, не зазнало на перших порах жодних змін. Але в XV ст. великі князі литовські за прикладом польських королів почали надавати городам привілеї на самоуправу на німецькім праві (Магдебурзькім), унаслідок чого змінився давній характер українських городів: вони перетворилися в “міста”, а населення їх — у “міщан”, що користувалися правом міської самоуправи, мали свій суд, своє право.
       При цих змінах найбільш міцним і витривалим показалося давнє українсько-руське приватне право. Високо розвинене ще за доби “Руської правди”, приватне право продовжувало бути чинним та вільно розвивалося на українських землях, а також було рецеповано в основних засадах і чисто литовськими землями. Основні принципи давнього маєткового, спадкового, родинного права, карне й процесуальне право були чинними на українських, білоруських, а почасти й на литовських землях. Принципи українського права не раз були стверджені великими князями литовськими через уставні грамоти-привілеї. Всі суди Литовської держави керувалися цим правом, не кажучи вже про суди народні, які за доби литовської одержали назву судів “копних”. Українське право було чинним у своїй давній, звиклій зовнішній формі, а саме — на “руській”, тобто українсько-білоруській мові, яка внаслідок цього стала офіційною мовою Литовської держави. Ставлення влади до українського доава й мови базувалося на принципі: “Старини не рухати, новини де вводити”, тому природний розвій українського права довгий час цдов вільно, без жодної затримки. Року 1529 було ухвалено й уведено в чинність “Статут великого князівства Литовського” — дертий загальний кодекс для цілої Литовської держави. В Статуті було скондифіковано діюче право — як державне, публічне, так і приватне, матеріальне й процесуальне. З погляду системи й законодавчого матеріалу Статут перейняв багато норм давнього українського звичаєвого права та своєю системою в багатьох точках нагадував систему “Руської правди”. В Статуті маються цілі низки артикулів, надзвичайно подібних змістом до норм “Руської правди”. Судовий процес Статуту в своїй основі має норми Р. П. та звичаєве копне процесуальне право. Крім засад Р. П. та звичаєвого права, редактори Статуту скористалися й з інших правних джерел польського, німецького, чеського права. Цей перший, “старий” Статут був писаний і був чинним неповних 40 літ. Розвій державного та гро мадського життя висунув скоро потребу доповнення й змін, що й було зроблено в 1566 р. через видання 2-ї редакції Статуту, а в 1588 р.— 3-ї редакції, значно виправленої й доповненої. Всі три редакції Статуту було видано в “руській” мові.
       Люблінська унія 1569 р., крім об'єднання Польщі й Литви в одну складну державу, привела до інкорпорації Польщею українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини й частини Поділля. Але при цьому українським землям, крім Підляшшя, було визнано деяку автономію місцевого управління та залишено й надалі в чинності Литовський статут і руську мову,— як в адміністрації й суді, так і в центральних установах по справах українських земель. Виняток було зроблено для українських міст з Магдебурзьким правом, де було приписано вживати польську мову.
       Видання Литовського статуту було завершенням законодавства Литовсько-Руської держави. В подальшому Польща поступово захоплює в свої руки керуючий провід в польсько-литовській унії, протягом XVII — XVIII ст. запроваджує польське право, а разом із "том і польську мову. Литовський статут, який лишився чинним на Українських землях і за цієї доби, був прийнятий українським вселенням як український національний кодекс та вважався за иаціональне українське право протягом усього часу чинності на Українських землях — аж до 40-х років XIX ст. Самоуправа Українських міст мала окреме право німецьке — Магдебурзьке, яке ИЗД впливом українського звичаєвого права було також до певної міри українізовано. За цей же період (XV — XVI ст.) назва на українських землях, що опинилися під владою Польщі, поступово на місце давнього українського права було заведено право польське. Козацька резолюція, що вибухнула на Україні в 1648 р. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, принесла з собою багато кардинальних змін у царині як державного, так і приватного права. Революція звільнила з-під влади Польщі анексовані в 1569 р. українські землі (Київщину, Волинь та частину Поділля) та привела до відновлення на їх території, а також на території давніх князівств — Чернігівського й Переяславського, на лівому боці Дніпра — української національної держави під іменем “Війська Запорізького”. Революція скасувала привілеї пануючого класу панів-шляхти, передала землю до розпорядження держави та посилила значення козацтва як пануючої верстви населення. Державний устрій Війська Запорізького базувався на принципах народоправства київської доби й наближався до республіканського устрою. Суверенна влада належала цілому народові, яку він безпосередньо здійснював на всенародному вічі — Генеральній Раді. Генеральна Рада здійснювала всі функції верховної влади: законодавчу, судову, адміністративну; вона ухвалювала

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8