Непоодинокими є випадки, коли розголошення матеріалів кримінальної справи відбувається з вини технічних працівників міськрайорганів внутрішніх справ, які мають доступ до матеріалів кримінальної справи або до листування по ній. Так, Н.Є. Павлов зазначає, що відомі випадки, коли витік даних попереднього слідства призводив до трагічних наслідків [4].

Розголошенню сприяє також і відсутність суворого порядку зберігання матеріалів кримінальної справи, тобто допускається їх утримання в столах кабінетів слідчих; недбале ставлення до матеріалів справи; розповсюдження слідчими службової інформації в позаслужбовому, побутовому спілкуванні або в службовому спілкуванні без належного дотримання вимог нерозголошення інформації і т.ін. Н.Є. Павлов наводить фрагмент інтерв’ю колишнього Генерального прокурора Російської Федерації Ю.І. Скуратова, який зазначає, що прокуратура має надто багато прикладів, коли балакучість оперативно-слідчих працівників завдала невиправної шкоди слідству [5].

В. П. Бахін, В. К. Весельський, Н. С. Карпов зазначають, що сьогодні система розслідування злочинів полягає і в значному обсязі документообігу та складності процесуального оформлення доказів, тривалому терміні розслідування, у виникненні у зв’язку з останнім додаткових можливостей для здійснення впливу на потерпілих і свідків з метою зміни їх показань [6]. Перераховані фактори сприяють розголошенню інформації, отриманої в ході досудового слідства.

Необхідно звернути увагу на обставини, що пов’язані із застосуванням такого запобіжного заходу, як взяття під варту, який обирається, як правило, на початку розслідування. При оскарженні в суді цього запобіжного заходу вимагається подання туди всіх матеріалів, що обгрунтовують його застосування, зміст яких і складає всі матеріали кримінальної справи. З матеріалами на цьому етапі знайомиться не тільки суд, але й обвинувачений, підозрюваний та їх захисники без будь-яких обмежень. С. П. Єфімичев зазначає, що тут і розкривається таємниця розслідування, що створює загрозу для розкриття злочину [7]. Якщо в суді оскаржується продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою, то в цьому разі обвинувачений та його захисник ознайомлюються не лише з усіма матеріалами, що підтверджують обгрунтованість прийнятого рішення, але і з постановою слідчого про продовження терміну утримання під вартою, де, обгрунтовуючи необхідність продовження терміну утримання під вартою, слідчий розкриває перед обвинуваченим та його захисником план всієї своєї діяльності по справі.

Кримінально-процесуальне законодавство надає слідчому право попереджувати захисника про обов’язок не розголошувати без дозволу даних попереднього слідства. Як зазначає А. Гольдман, “неможна заперечувати наявність можливості розголошення захисником даних, з якими він був ознайомлений, беручи участь у попередньому слідстві” [8].

При здійсненні кримінально-процесуальної діяльності часто трапляються випадки, коли засоби масової інформації, незважаючи на встановлені законодавством обмеження на розголошення певної інформації, що становить в тому числі і таємницю досудового слідства, висвітлюють кримінально-процесуальну діяльність на свій розсуд.

Задля справедливості треба зазначити, що не лише засоби масової інформації своїм “розслідуванням” і своїми публікаціями сприяють розголошенню інформації, що становить таємницю досудового слідства, але й окремі співробітники органів внутрішніх справ, незважаючи на вимоги закону, розголошують в засобах масової інформації дані про розслідування окремих справ, чим створюють штучні перешкоди досудовому слідству, дозволяють обвинуваченим уникнути відповідальності.

“Сучасна злочинність, — зазначає Г. А. Зорін, — складне багатогранне явище з тисячею облич, масок, характерів, спеціалізацій, цілей, причин і наслідків, зв’язків і систем захисту” [9]. Система забезпечення безпеки злочинного угруповання містить у собі використання корумпованих зв’язків. Нажаль, такі зв’язки підтримують і співробітники органів внутрішніх справ. Загроза, що виходить не ззовні, а зсередини, має особливо небезпечний характер для процесу розслідування по кримінальній справі.

Основне призначення корумпованих співробітників — забезпечення безпеки існування та діяльності організованих злочинних угруповань, тому що саме шляхом використання корумпованих співробітників правоохоронних органів досягається найбільший ефект забезпечення їх безпеки. Дані дослідження показують, що 20із виявлених організаторів злочинних угруповань мали радників з числа працівників правоохоронних органів.

Аналіз інформації стосовно притягнутих протягом 1993–1994 рр. за хабарництво співробітників правоохоронних органів дозволив установити, що для органів слідства та співробітників, які виконують функції дізнавачів, характерною дією був продаж інформації по кримінальних справах і по справах оперативних розробок. Серед співробітників оперативних апаратів ВКР, ВБЕЗ корупційна поведінка полягала в основному у постачанні окремим злочинним угрупованням інформації щодо заходів ОВС з їх викриття.

Проведеним Д.І. Бєдняковим дослідженням було встановлено, що джерела отримання інформації злочинцями розподілилися так: колишні оперативні працівники — 53; засоби масової інформації — 43; раніше судимі особи — 35; оперативні працівники — 15; слідчі — 14; адвокати — 30; колишні слідчі — 22; інші працівники правоохоронних органів — 38; злочинці, які самостійно розкрили методи ОРД, — 11; товариші по службі, знайомі, родичі — 6; неуміле проведення оперативних заходів — 12[10].

Для ефективного здійснення діяльності з розкриття та розслідування злочинів у практичних підрозділах на початку робочого дня або по його закінченні проводяться “оперативки”, на яких той чи інший співробітник доповідає начальникові стосовно запланованих заходів або звітує щодо їх виконання. Тобто, з певною інформацією, яка у більшості випадків є обмеженою до розголошення, а часом секретною, знайомляться особи, які присутні на “оперативці”, і бувають випадки, коли “колеги” передають почуту інформацію злочинцям.

На цю проблему звертає увагу А. Ф. Оперчук, який зазначає, що напочатку, коли резонансний злочин ще не розкритий, проводяться бездумні наради членів слідчо-оперативних груп, куди запрошується хто завгодно з числа працівників місцевих правоохоронних органів. Не знаючи, хто з таких працівників на яке злочинне угруповання може працювати за гроші, на таких нарадах повністю видають інформацію стосовно слідства, ймовірних підозрюваних, показань свідків і потерпілих [11].

Ще наприкінці 80-х років кримінологи та криміналісти звертали увагу на те, що злочинний світ цілеспрямовано займається розробкою заходів, спрямованих на захист від викриття та притягнення винних до кримінальної відповідальності, що здійснюються за допомогою розвідки, контррозвідки, з використанням сучасних технічних засобів. Найбільш могутні угруповання мають у своєму складі підрозділи розвідки та контррозвідки.

Перш за все, дії злочинців спрямовано на отримання якомога повної інформації стосовно заходів, що проводяться органами внутрішніх справ з попередження злочинів, розслідування конкретних кримінальних справ, отриманих доказів, встановлених свідків, потерпілих,