Вступ Червоної Армії на територію Західної України відкрив наро-дУ-цих земель шлях до життя без експлуатації і гноблення. Але на цей акт населення краю реагувало по-різному, залежно від національ-них і соціальних позицій. Більшість трудящих з радістю зустрічали ра-дянських воїнів. Колишні члени КПП і КПЗУ, які вийшли з підпілля, активно включилися у створення революційних органів народної вла-ди — ревкомів, тимчасових міських управлінь і селянських комітетів.

Революційні дії робітничого класу й трудящого селянства активно підтримувала передова західноукраїнська інтелігенція. Зокрема, ак-тивну участь у соціалістичних перетвореннях взяли письменники С. Й. Тудор, О. Я. Гаврилюк та ін. Однак немало було й націоналістичне, по-антирадянському настроєних людей і тих, хто просто розгубився чи реально передбачав різні репресивні заходи. Одні з них (близько 20 тис.) втекли на територію окупованої фашистами Польщі , другі сподівалися на інші часи, а деякі й шкодили першим організаційним і політичним заходам народної влади.

Більшість населення підтримувала революційні дії по охороні гро-мадського порядку, ліквідації безробіття, введення на підприємствах 8-годинного робочого дня. Схвально були зустрінуті скасування по-міщицького і церковно-монастирського землеволодіння, подання до-помоги безземельним і малоземельним селянам, заходи по охороні здоров'я, розвитку культури й освіти.

Питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України могли вирішити трудящі краю через свій верховний представ-ницький орган. В зв'язку з цим 22 жовтня 1939 р. на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні відбули-ся вибори до Народних Зборів. Серед обраних депутатів було 402 робітники, 819 селян, 234 представники трудової інтелігенції. Переваж-на більшість з них—українці. За офіційними даними, не взяли участі у виборах або голосували проти 700 тис. чол. 11 кандидатів у депута-ти не набрали потрібної кількості голосів.

26—28 жовтня у Львові відбулося засідання Народних Зборів. Виконуючи волю трудящих, депутати одностайно проголосили вста-новлення Радянської влади на території Західної України. Народні Збори звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням прийняти Західну Україну до складу Союзу РСР і возз'єднати її з Радянською Україною. Було затверджено також декларації про конфіскацію помі-щицьких і монастирських земель та про націоналізацію банків і вели-кої промисловості Західної України.

На основі звернення Народних Зборів V позачергова сесія Вер-ховної Ради СРСР, яка працювала 1—2 листопада 1939 р., одностайно прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. 13—15 листопада відбулася поза-чергова III сесія Верховної Ради УРСР. Вона також одноголосно ухва-лила Закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Так було покладено початок возз'єднанню всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі. В зв'язку з цим у складі УРСР з'явилося шість нових областей — Волинська, Дрогобицька (у 1959 р. об'єдналася з Львівською), Львівська, Ровенська, Станіслав-ська (згодом перейменована в Івано-Франківську) і Тернопільська, їх загальна територія становила 88 тис. кв. км, на якій проживали 8 млн. чол., з них 7,5 млн. було українців .

За прикладом трудящих мас Західної України посилили боротьбу за соціальне і національне визволення трудящі Північної Буковини, а також трудове населення Бессарабії, в ряді повітів якої ще в 1917 р. була встановлена Радянська влада. В роки громадянської війни Румунія загарбала Бессарабію. Цей агресивний акт Союз РСР ніколи не визна-вав і тричі робив спроби врегулювати з Румунією територіальні питан-ня. Однак безуспішно. Тоді, в червні 1940 р., враховуючи домовле-ність «про розмежування сфер» , зафіксовану в таємному протоколі до вищезгаданого пакту від 23 серпня. Радянський уряд ультимативно зажадав відновлення справедливості. Одночасно повернення Бессара-біі' органічно зв'язане з питанням про передачу Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої в своїй величезній більшості пов'язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови та національного складу.

Румунія змушена була задовольнити ці законні вимоги Радянського уряду. Визволення Бессарабії й Північної Буковини відбулося мирним шляхом. Населення цих земель з радістю вітало частини Червоної Армії, які 28 червня 1940 р. перейшли кордон через річку Дністер. 2 серпня VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включен-ня до складу Української РСР Північної Буковини, Хотинського, Акер-манського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення, та Молдавська АРСР були об'єднані в складі новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістич-ної Республіки.

Визволення й возз'єднання західноукраїнських земель з Радян-ською Україною викликало широкий резонанс за рубежем. Певні кола капіталістичних держав представляли дії СРСР як «агресію» й «інтер-венцію», що відбулася на основі зговору Сталіна з Гітлером. Прогре-сивна громадськість світу й реалістично мислячі буржуазні діячі від-значали задоволення, з яким населення поневолених земель зустріча-ло своє визволення.

Господарське і культурне будівництво на соціалістичних засадах здійснювалося в складних умовах. Його очолювали партійні організації, до яких входили комуністи, які прибули із східних областей УРСР, а також новоприйня-ті в партію кращі місцеві трудівники, у тому числі й колишні члени КПП і КПЗУ. Щоправда, згодом немало з тих, хто входив до цих пар-тій, підпали під котру вже хвилю сталінських репресій.

У процесі соціалістичних перетворень велика увага приділялася обмеженню й витісненню капіталістичних елементів, вихованню у но-вих радянських громадян свідомого ставлення до праці, пильності до українських буржуазних націоналістів. Одним з найважливіших завдань була мобілізація трудящих західних областей на