За основу організації судової системи було взято попередню, австрійську. Усіх суддів, які не скомпрометували себе антинарод-ною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язувалися служити українському народу і українській державі та склали про це відпо-відну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях.

Незабаром Державний Секретаріат розгорнув активну діяль-ність щодо перебудови судової системи. В першу чергу на території ЗУНР було створено 12 судових округів і 130 судових повітів*.

В січні 1919 p. було проведено реорганізацію армії. У війську Української і Галицької армії у травні 1919 p. налічувалося понад 100 тис. чоловік.

Законодавство ЗУНР. З найважливіших законів ЗУНР цього періоду був закон від 15 лютого 1919 р. про українську мову в держав-них установах, але водночас він дозволяв національним меншинам користуватися своєю рідною мовою у взаємовідносинах з державни-ми властями. 8 квітня було схвалено закон про українське громадянс-тво, за яким особи інших національностей до 20 травня мали заяви-ти, чи хочуть вони стати громадянами Української держави. Якщо вони цього не зробили, то вважалися чужинцями і за бажанням могли виїхати з України. Кожен, хто заявив себе громадянином України, вважався за такого на усій території ЗУНР.

Було створено окрему комісію Української Національної Ради для опрацювання земельного закону, прийнятого на сесії 14—15 квітня 1919 p. Цей закон націоналізував поміщицькі, монастирські, єпархіальні, церковні землі, а також землі установ. З них мав бути створений земельний фонд ЗУНР, який розподілявся обласними, повітовими і громадськими комісіями за встановленими державою цінами. Ліси мали перейти під оруду держави, а наділення землею мало бути вирішене майбутнім Сеймом. Самовільне захоплення землі каралося.

Паризька конференція. Кінець ЗУНР. Західноукраїнська Наро-дна Республіка не поспішала остаточно об'єднатися з Наддніпрян-ською Україною, і на те були поважні причини. У січні 1919 p. обидві республіки послали спільну делегацію на мирну конферен-цію до Парижа, де обстановка у чотирьох частинах України розгля-далася окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розпа-дом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали право на розбудову власного життя у власній державі.

На практиці сталося інакше. Уряд ЗУНР негайно, в листопаді

1918 повідомив президента Вільсона про своє оформлення і просив захисту проти намагань Польщі анексувати Галичину. Польський комітет народовий, представник Польщі на мирній конференції, вжили заходів, щоб донести світові, що українські війська перебу-вають під командою німецьких старшин і що створення України в інтересах Німеччини та Австрії.

Наприкінці лютого 1919 p. мирна конференція направила місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини і Польщі, і, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії, запро-понували демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, і війна з Польщею продовжувалася. Внаслідок скарг уряду ЗУНР до мирної конференції 4 квітня 1919 p. було вислано іншу комісію під головуванням генерала Боти. Новий міжнародний проект українсь-ко-польської угоди був більш сприятливий. За Галичиною залишався Дрогобицький повіт. Уряд ЗУНР .прийняв цей проект. У квітні

1919 р. до Польщі із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для боротьби проти більшовиків, але польський уряд спрямував її проти галицької армії. Перед переважаючими силами французів війська галицької армії відступили.

На початку червня, щоб запобігти падінню дисципліни, було. проведено реформу: президентові Є.Петрушевичу надано правадиктатора, він створив Раду уповноважених (С.Голубович, С.Вит-вицький, В.Курманович, І.Мирон). Диктатура сприяла заспокоєн-ню у війську й припинила анархію. Внаслідок цього галицька армія мала успіхи, але вони були нетривкі.

У середині липня 1919 p. Українська галицька армія перейшла р. Збруч, щоб об'єднатись з військами У HP. Але об'єднати два уряди було неможливо — цьому перешкоджали ідеологічні та пер-сональні чинники.

С.Петлюра і весь провід УНР вважали Є.Петрушевича дикта-тором недемократичним і незаконним, а Є.Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С.Петлюри на чолі армії шкідливим для справи.

Так закінчився короткий і глибоко трагічний період історії ЗУНР, яка дала багато прикладів національної солідарності та розуміння державних інтересів.

3. Станіслав – столиця ЗУНР

ЗУНР присвячено чимало монографічних досліджень, узагальнюючих праць, конкретних наукових розвідок з тих чи інших аспектів її історії. Проте, поза увагою дослідників залишилось відображення тих суспільно-політичних, соціально-економічних, державотворчих, націо¬нально-культурних процесів, що мали місце в державі, у джерелах, пам'ятках історії та культури. Лише принагідно деякі дослідники лаконічно констатують факти вшанування пам'яті окремих подій, діячів ЗУНР, Української Галицької Армії (УГА), що загалом не відповідає стану увічнення подій того часу.

За останні роки з ініціативи українських патріотичних організацій, за підтримки держадміністрації зроблено чимало по вша¬нуванню історії ЗУНР, насамперед в її колишніх столицях — містах Львові та Станіславі (нині — Івано-Франківську). Першою була встановлена меморіальна дошка на честь проголошення ЗУНР у м. Львові на будинку колишнього Народного Дому, де в листопаді 1918 р. розміщувався штаб українського повстання, а згодом засідала Українська Національна Рада (УНРада) — парламент держави.

Практично у кожному місті Галичини, де діяли повітові національні ради, місцеві краєзнавці вже давно встановили їх іменний склад, місця розташування. Однак, дослідникам рідного краю треба ще чимало попрацювати для встановлення місць захоронення діячів ЗУНР, вояків УГА, які захищали державу від польських завойовників у 1918-1919 рр.

Поки що відомі лише могили з надгробними пам'ятниками видатних діячів ЗУНР — Президента УНРади Євгена Петрушевича