та військового міністра полковника Дмитра Вітовського у Берліні. Українська громадськість сподівається в майбутньому перенести їх прах в Україну. У 1971 році бульдозерами було зруйновано стрілецькі могили на Янівському цвинтарі у м. Львові. Дивом уціліли могили двох керівників національно-визвольних змагань: Коман¬дуючого УГА генерала Мирона Тарнавського та першого президента Тимчасового Державного Секретаріату ЗУНР (уряду — Авт.) Костя Левицького. Нині меморіал провідників ЗУНР повністю відновлений і займає чільне місце в некрополі героїв визвольних змагань українського народу.
У період більшовицького режиму робилося все, щоб знищити в пам'яті народу героїчні сторінки боротьби за незалежність. Імена діячів ЗУНР можна було згадувати лише інколи з епітетами „буржуазний націоналіст", „зрадник народу", а їхні могили намагались стерти з лиця землі. Так сталося у м. Івано-Франківську з могилою віце-президента ЗУНР Левка Бачинського, якого було урочисто поховано у квітні 1930 р. на міському цвинтарі м. Станіслава. В радянські часи кладовище було пограбовано, а уцілілі гробниці перевезено на Чукалівський цвинтар. Серед них і останки Л. Бачинського. Лише з утвердженням незалежної України їх знову було перевезено на попереднє місце захоронення у Театральному сквері. Іменем Левка Бачинського названа одна із центральних вулиць м. Івано-Франківська. В липні 1997р. на її першому будинку було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку з таким написом: „Вулиця названа на честь видатного громадсько-політичного діяча, віце-президента ЗУНР, посла до парламенту Відня, доктора Лева Бачинського".
За останні роки на честь політичних, громадських та військових діячів ЗУНР у м. Івано-Франківську (колишньому Станіславі) — тимчасовій столиці держави у першій половині 1919 р.), перейменовано цілу низку вулиць: Січових Стрільців, Михайла Грушевського, Дмитра Вітовського, Симона Петлюри, Мирона Тарнавського, Євгена Петрушевича, Костя Левицького, Івана Мирона, Івана Макуха та інші.
У м. Івано-Франківську є чимало будівель та визначних місць, які прямо чи побіжно пов'язані з історією ЗУНР. Поки що пам'ятний знак встановлений лише на колишньому готелі „Австрія" (нині — Народний Дім по вул. Шевченка, 1), де з 2 січня 1919 року засідала Українська Національна Рада. Тут працювали президент УНРади Є. Петрушевич та його заступник Л. Бачинський. У готелі, по дорозі в еміграцію, зупинялися у лютому 1919 року керівники Української Народної Республіки В. Винниченко, Головний Отаман С. Петлюра, а 5-8 квітня того ж року — М. Грушевський. З діяльністю державних структур у Станіславові пов'язані також будівлі Народного Дому (вул. Чорновола, 22), де вис¬тупали політичні діячі Л. Цегельський, д-р Л. Бачинський, зал театру Монюшки (нині Івано-Франківської обласної філармонії), де у березні 1919 року відбувся з'їзд Селянсько-робітничого союзу.
Найбільше визначних місць в обласному центрі пов'язано з життям і діяльністю організатора і керівника збройного повстання у м. Львові 1 листопада 1918 р. Дмитра Вітовського. З 1899 р. він навчався в Станіславській гімназії (нині — мор¬фологічний корпус медичної академії на майдані А. Шептицького), проживав у бурсі св. Миколая (будинок N9 на сьогоднішній вулиці Чорновола).
Свого часу великого розголосу в Галичині набула політична подія, пов'язана з вбивством у 1908 р. намісника Галичини і польського графа А. Потоцького українським студентом Мирославом Січинським. 20-ти річне ув'язнення останній відбував у Станіславській тюрмі „Діброва", будівлі якої збереглися до наших днів на вул. Чорновола, навпроти стадіону „Рух". Саме звідси молодий український патріот Дмитро Вітовський організував у 1911 р. безпрецендентну втечу М. Січинського. Нами встановлено, що світловий сигнал охоронцям тюрми про початок операції було подано з балкону приватного будинку, який зберігся на вул. Матейка, 27.
Ми назвали далеко не всі місця перебування Д. Вітовського у Станіславі, окремі з яких, сподіваємось, в майбутньому будуть відзначені меморіально. Нині про його революційну і національно-культурну діяльність розповідає експозиція Музею визвольних змагань, який було урочисто відкрито в Івано-Франківську 14 жовтня 1997р. на вул. генерала Мирона Тарнавського. Віримо, що незабаром у обласному центрі буде споруджено і пам'ятник полковнику Д. Вітовському. За його основу можна було б взяти проект, розроблений відомим українським скульптором Михайлом Бринським, уродженцем с. Долина Тлумацького району.
Використана література
1. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918—1923 pp. Коломия, 1993. — С. 19.
2. Слюсаренко А. Г., Томенко М.В Історія української конституції, К, 1993. -С. 125.
3. Г у н ч а к Т Україна: перша половина XX століття — С. 159—160.