План

Вступ.

1. Освіта в Україні в стародавні часи.

2. Перші друковані книги в Україні.

3. Відомі вчителі України.

4. Розвиток освіти на даному етапі.

Висновок.

Література.

Вступ

Освіта – один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб‘єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби суспільства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, освіта та ін. поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституалізований характер. Це не просто діяльність з навчання і виховання, а особлива організована, структуралізована, ролева діяльність, що опирається на спеціальні установи, регульована спеціальними нормами. Соціологія освіти є самостійна спеціалізована галузь з навчальним предметом якої є система освіти Як соціальний інститут, взаємодія її компонентів, а також взаємодія системи освіти та її компонентів і з суспільством, насамперед, з його соціальною структурою та ін.

У процесi формування українського етносу свiтогляднi функцiї в суспiльствi виконувала насамперед релiгiя. Релiгiйнi уявлення накладали свiй вiдбиток на естетичнi смаки i морально-етичнi уподобання, впливали на жанрову структуру художної культури.

Головними осередками культури, як у попереднi часи, залишалися князiвськi двори, монастирi та церкви. У них зосереджувалися освiдченi люди, велось лiтописання, переписували й перекладали книги.

У перiод феодальної роздробленостi важливу роль у культурному розвитку українського етносу поряд з Київом та Чернiговим стали вiдiгравати мiста Галицької землi - Галич, Холм, Перемишль, Львiв, а також Волинськоi - Володимир та Луцьк. Проте Київ продовжував зберiгати свої давнi традицiї в духовному життi слов'янських народiв.

Найбiльш освiченим на Украiнi у той час було духовенстно, в руках якого зосереджувались школи. Значна частина письменних людей була серед шляхти i ремiсникiв. Письменнi люди, знавцi iноземних мов працювали у князiвських та єпископських канцелярiях, готували тексти грамот, вели дипломатичне листування.

Загарбання українських земель польськими та литовськими феодалами в другiй половинi ХIV ст. завдало вiдчутних втрат українськiй культурi. Разом з тим у цей перiод йшов безперервний процес багатостороннього спiлкування українського, бiлоруського i литовського народiв, розширення взаємовпливiв у сферi культури. Наприклад, реформацiя, яка почалася в Європi у першiй половинi ХVI ст., сприяла поширенню у Польщi гуманiстичних i протестантських течiй. У свою чергу, прогресивнi iдеi, що поширювалися у Польщi, мали велике значення для української культури. Розвитковi прогесивних традицiй в культурах обох народiв сприяла боротьба з феодальною реакцiєю у формi контрреформацii.

Разом з тим слiд зауважити, що в умовах національно-релiгiйного гнiту розвиток духовної культури українського народу здiйснювався повiльно. Школи, як правило, iснували при монастирях, церквах або маєтках великих феодалiв. Учнi отримували в них елементарнi знання з письма та арифметики. Бiльш повну освiту можна було здобути при великих монастирях, однак монастирська освiта була обмеженою, навчання велося латинською мовою. Крiм православних шкiл у деяких мiстах Галичини i Закарпаття дiяли школи при католицьких костьолах. Найстарiшою серед цих була школа Львiвськоi латинської кафедри, у якiй у серединi ХVI ст. навчання мало схоластичний характер.

У ХV - першiй половинi ХVI ст. багато вихiдцiв з України здобували освiту в Кракiвському, Празькому та Болонському унiверситетах. У списках студентiв Кракiвського унiверситету знайдено понад ЗО iмен уродженцiв Дрогобича та 70 - iз Самбора. У цьому унiверситетi навчалися студенти з Києва, Львова, Глинян, Мостиськи та iнших мiст. При Карловому унiверситетi у Празi був створений спецiальний <литовський колегiум>, де навчалися литовцi, українцi, бiлоруси.

У другiй половинi ХVI - першiй половинi ХVII ст. на Украiнi продовжували дiяти елементарнi школи при церквах i монастирях, однак це вже не вiдповiдало вимогам часу. Потреби суспiльства вимагали освiчених людей як для господарської, так i культурно-просвiтницької дiяльностi, За розв'язання цього завдання взялося не духовенство, а свiтськi кола - окремi магнати, шляхта i особливо мiщани, якi стали об'єднуватись у братства.

У цей час виникає новий тип школи - греко-слов'янолатинська, в якiй давньоруськi культурно-освiтнi традицiї поєднувалися з позитивними досягненнями захiдноэвропейської школи i науки того часу. Даний тип школи став визначальним у розвитку освiти на схiднослов'янських землях протягом тривалого часу.

Першою навчальною установою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. вiдомим дiячем i меценатом української культури князем Костянтином Острозьким (1526 - 1608 рр.). Сучасники називали її <тримовним лiцеєм>, бо навчали в нiй трьох мов: грецької, церковно-слов'янської й латинської, а ще - <Греко-слов'-янською Академiэю>.

Острозька школа згуртувала навколо себе вiдомих на той час дiячiв культури. Письменник Герасим Смотрицький (перша пол. ХVI ст. - 1594 рр.) став її ректором. На нивi освiти i культури плiдно працювали друкар Iван Федоров (р. н. невiд. - 1583 р.), священик Дем'ян Наливайко (р. н. невiд.- 1627 р., рiдний брат Северина Наливайка), чернець Василь Суразький, публiцист