В Острозькiй школi викладався курс <семи вiльних мистецтв>, який складався iз предметiв тривiума (граматика, риторика, дiалектика) i квадривiума (арифметика, геометрiя, астрономiя, музика). За свiдченням вiдомого церковного та культурного дiяча України Захарiя Копистенського (р. н. невiд.- 1627 р.) в Острозькiй школi працювали талановитi педагоги-оратори, рiвнi Демосфену i Софоклу, вiдомi на той час вченi у галузi грецької, слов'янської та латинської мов, математики та астрономiї. Серед iноземних вчених, якi спiвпрацювали з академiєю, були Кшиштоф Казимирський, професор астрономii з Кракова Ян Лятос i високоосвiчений Кирил Лукарис, що згодом став патрiархом Константино- польським.

В кiнцi ХVI ст. Острозька школа стала поступово занепадати. Причиною того було посилення нацiонально-релiгiйного гнiту пiсля проголошення Брестськоi церковноi унiї та смерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). Його послiдовники, прийнявши католицизм, не були зацiкавленi у продовженнi дiяльностi школи, яка вела активну боротьбу проти католицької експансiї. У 1624 р. в Острозi осiли єзуїти, якi вiдкрили там свiй колегiум. Практично з того часу школа припинила свою дiяльнiсть.

У розвитку освiти на Украiнi в кiнцi ХVI - на початку ХVII ст. важливу роль вiдiграли братськi школи. Провiдною серед них була школа Львiвського Успенського Братства, органiзована у 1586 р.

Стефаном Зизанiєм, Юрiэм Рогатинцем, Iваном Красовським та iншими дiячами украiнської культури. У подальшiй дiяльностi школи важливу роль вiдiграли такi вiдомi вченi i письменники, як Лаврентiй Зизанiй, Кирило Транквiлiон-Ставровецький та Iван Борецький (майбутнiй митрополит Iов), Сильвестр Косiв та iн. Професора фiлософiї цiєї школи Iсаю Козловського запросив у 1631 р. митрополит Петро Могила викладати в Киiвськiй Академiї. Зразково поставленою справою навчання та виховання школа прагнула пiдготувати учителiв i священикiв до практичної роботи на нивi освiти, щоб протидiяти впливу антиукраїнських єзуїтськик шкiл. Студенти школи виступали прилюдно з промовами, а митрополит Михайло Рогоза навiть дозволив кращим учням проповiдувати в церквах.

Навчання у братських школах починалося з оволодiння слов'янською граматикою, прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецької мови. У Львiвськiй братськiй школi вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та лiтератури. До програм братських шкiл були включенi поетика, риторика, музика, якi мали важливе культурно-просвiтнє значення.

Наприкiнцi ХVI - на початку ХVII ст. братськi школи дiяли в багатьох мiстах України. Крiм Львова i Луцька вони були органiзованi у Галичi, Рогатинi, Стрию, Перемишлi, Городку, Комарнi, Кременцi та iнших мiстах. Всi вони будувалися за принципами Львiвської братської школи, яка надсилала їм свiй статут, допомагала навчальними посiбниками, а iнодi й вчительськими кадрами.

При активнiй пiдтримцi Львiвської братської школи було видано три пiдручники; <<Буквар>> I. Федорова (Львiв, 1574р.); граматику <Адельфотес> (1591р.); <Граматику словенську> (Вiльно, 1619р.). Граматика <Адельфотес> була написана пiд керiвництвом запрошеного до Львова визначного грецького фiлолога архiєпископа Арсенiя двома мовами: грецькою та староукраїнською i була призначена не тiльки для вивчення мови. Даний пiдручник служив вступом до вивчення iнших наук: дiалектики, риторики, музики, арифметики, геометрiї, астрономiї, медицини та богослов'я.

У 1615р. була заснована Київська братська школа. Органiзаторами братства та засновниками школи були київськi мiщани, вченi Захарiя Копистенський, Тарасiй Земка та Памло Беринда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як i у Львiвськiй братськiй школi. На початку ХVII ст. в Українi почали виникати єзуїтськi школи. Перша з них була створена в Ярославi (1575р.), потiм у Львовi та Луцьку (1608р.), Киэвi (1615р.), Кам'янцi-Подiльському та Острозi (1624 р.), Уj- городi (1646 р.) та в iнших мiстах.

Мета єзуїтiв полягала в тому, щоб змiцнити позицiї католицизму, якi були пiдiрванi розмахом реформацiйного руху, активiзувати його експансiю на Схiд шляхом iдеологiчного впливу на маси за допомогою шкiльної освiти. єзуїтськi школи, як правило, дiяли у великих мiстах i були розрахованi на молодь. Навчання у них проводилось, протягом п’яти років. У I - III класах вивчали граматику латинської, грецької, польської, а подекуди й церковнослов'янськоi мов. Домiнуюче мiсце вiдводилось латииськiй мовi, на якiй i велося навчання. У IV - V класах вивчали риторику i дiалектику. Випускники єзуїтських шкiл вмiли вести дискусiї з протестантами та православними. Важливим осередком освiти i наукових знань на Українi була Київська колегiя, яка утворилася в 1632 р. внаслiдок об'єднання, Київської та Лаврської братських шкiл П. Могилою. За своєю структурою вона мала сiм класiв: пiдготовчий (елементарний), три молодших i три старших. У пiдготовчому i молодших класах вивчались церковнослов'янська, книжна українська, польська, латинська i грецька мови. Пiзнiше до програми було включено вивчення захiдноєвропейських мов. У старших класах вивчались поетика, риторика, фiлософiя i частково богослов'я. Учнi колегiї отримували знання i з iнших предметiв.

За рiвнем викладання та глибиною наукових знань, що їх отримували учнi, Київська колегiя була близькою до захiдноєвропейських унiверситетiв. У нiй викладали вiдомi вченi та громадськi дiячi, педагоги з фiлософiї - Iсая Козловський, поетики - Антонiй Пацiєвський, риторики Сильвестр Косов.

У першiй половинi ХVII ст. Київська колегiя стала своєрiдним центром розвитку наукових знань на Українi, навколо неї згуртувались найкращi науковi та лiтературнi сили. Викладачi колегiї зробили помiтний внесок у розвиток вiтчизняної фiлософської та iсторичної науки. У 30 - 40-х роках ХVII ст. фiлософiю у колегiї викладав Йосип Кононович-Горбацький, фiлософськi погляди якого базувались на стихiйно-матерiалiстичному сприйняттi свiту. Його iдеї стримали дальший розвиток у фiлософських курсах iнших викладачiв, зокрема Iнокентiя Гiзеля. Прочитаний ним курс психологiї свiдчив про частковий вiдхiд автора вiд середньовiчної схоластики,