Одночасно з фiлософською думкою розвивалась iсторична. Пiдвищений iнтерес до iсторичного минулого свiдчив про рiст нацiональноi самосвiдомостi українського народу, що позначилося на пiднесеннi нацiонально-визвольної боротьби проти панування шляхетської Польщi.

Багато мiсця в iсторичнiй лiтературi того часу вiдводилось козацтву, яке в кiнцi ХVI - на початку ХVII ст. перетворювалось у важливу суспiльно-полiтичну силу, котра боролась за соцiальне та нацiональне визволення українського народу.

На фонi духовної культури українського народу видiляється постать визначного церковного i культурного дiяча, теолога i реформатора, вченого та органiзатора української вищої школи Петра Могили (1597 - 1647рр.). Вiн був нащадком молдавської княжої династiї, спорiдненої з українськими i польськими аристократичними родами.

П. Могила виховувався в Українi пiд керiвництвом учителiв Львiвськоi братської школи. Вищу освiту одержав у Захiднiй Європi, де студiював теологiю. Як архiмандрит Києво-Печерської лаври, вiн 1627 р. був висвячений на єпископа у Львовi, потiм протягом чотирнадцяти рокiв перебував на посадi київського митрополита. Його дiяльнiсть охоплює широкi сфери церковного i культурного життя того перiоду iсторiї України, який по праву можна назвати Могилянською добою. Вiк э автором ряду книг (<Євангелiє учительне>, 1616р.; <Анфо-логiон>, 1636р.), численних полемiчних проповiдей.

П. Могила, будучи архiмандритом Києво-Печерського монастиря, у 1629р. склав <Лiтургарiон або Служебник>, в якому подана текст лiтургiї та iнших молитв i обрядових звичаїв, властивих тiльки українськiй церквi. Разом з iгуменом цього ж монастиря I. Трохимовичем П. Могила був спiвавтором епохального твору цiєї доби <Православне iсповiдання вiри>. Даний катехiзис подає основи вiри православної церкви, очищеної вiд чужих впливiв. За проведену роботу П. Могила був нагороджений ступенем, доктора богословських наук. Цей твiр був поширений також i серед неправославних християнських народiв, а в Українi залишився єдиним пiдручником у навчаннi вiри аж до ХIХ ст. Крiм того, П. Могила був автором <Требника>, в якому описаний порядок богослужень, зв'язаних з рiзними обставинами: на випадок недуги, неврожаю, посвячення нової хати тощо.

П.Могила доклав багато зусиль для пiднесення Київського Богоявленського братства. Вiн провiв реформу Київської братської школи на зразок захiдноєвропейських колегiй i з того часу вона стала називатися Києво-Могилянською академiєю. Навколо академiї вiн згуртував визначних учених-теологiв. Столицю України Київ називали тодi Могилянськими Атенами. За рахунок прибуткiв монастирiв П. Могила органiзував перебудову церкви Київської Софiї i Спаса та провiв розкопки руїн Десятинної церкви. Вiн також здiйснив заходи для канонiзацiї всiх печерських угодникiв.

Освiта i шкiльництво в Українi тiсно пов'язанi з розвитком друкарської справи. Епохальний винахiд друку в Європi започаткував нiмецький винахiдник Й. Гутенберг, який в 40-х роках ХV ст. розробив технологiю друкарського процесу. Вiн винайшов спосiб виготовлення друкарських форм iз застосуванням рухомих лiтер i сконструював друкарський прес. Цей винахiд швидко поширився на всi країни Захiдної Європи. В ХV ст. першi друкарнi виникають у великих слов'янських мiстах - Празi та Краковi, а з початком ХVI ст. - на українсько-бiлоруських i литовських землях.

Точна дата початку книгодрукування на українських землях нам невiдома. Дослiдники тривалий час дотримувались думки, що першою друкованою книгою був <Апостол>, виданий у Львовi Iваном Федоровим у 1574р. Разом iз Петром Метиславцем вони заснували у 1564р. друкарню в Москвi, де видали <Апостол>, а в 1565 р. <Часовник> для церковних потреб. Однак дiяльнiсть першодрукарiв у Москвi тривала недовго. Переслiдуванi властями свiтськими i духовними, вони змушенi були виїхати у Велике князiвство Литовське. Тут у маєтку литовського гетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього українського роду, в м. Заблудовi друкарi видали у 1568 - 1569 рр. <(євангелiє учительне> i <Псалтир>. Пiсля того їх дороги розiйшлися: Петро Метиславець переїхав до Вiльна i з допомогою мiщан Кузьми та Луки Мамоничiв вiдкрив друкарню, де було видано <євангелiє> (1575 р.) i <Псалтир> (1576 р.). В свою чергу, Iван Федоров у Заблудовi опублiкував <Псалтир з часосновцем> (1570р.). На цьому Заблудiвська друкарня припинила свою дiяльнiсть. Наприкiнцi 1572 р. Iван Федоров переїхав до Львова - важливого на той час економiчного i культурного центру України. Тут за допомогою мiщан вiн заснував друкарню i 1574 р. видав <Апостол> i <Буквар> (<Азбуку>). Вихiд у свiт <Апостола> - знаменна подiя в iсторiї української культури. Дана книга сприяла розвитковi українського письменства, яке вiдiграло важливу роль у захистi української нацiональної церкви i нацiональної справи взагалi. Наприкiнцi львiвського видання <Апостола> I. Федоров помiстив герб Львова i свiй власний герб, що був своєрiдним екслiбрисом знаменитого друкаря. У пiслямовi до <Букваря> вiн писав, що мав намiр подбати i про видання iнших потрiбних книг. Це йому вдалося здiйснити за допомогою князя К. Острозького в м. Острозi. Вiн надрукував - <Буквар> (1578 р.) для потреб заснованої там школи, <Бiблiю> (1581 р.) - перше повне видання слов'янською мовою. Повернувшись до Львова в 1582 р., друкар через ряд матерiальнихускладнень не змiг продовжувати друкарсько-видавничу дiяльнiсть. Iван Федоров помер 15 грудня 1583 р. i був похований на територii Онуфрiївського монастиря. На його могилi вдячнi львiвськi мiщани встановили надгробок з написом: <...друкованiє занедбалоє обновил>. Мiсце поховання i надгробок не збереглися, а напис дав поштовх для виникнення нових гiпотез про iснування книгодрукування на Українi до Iвана Федорова.

Одна iз таких гiпотез пов'язана з iменем львiвського мiщанина Стефана Дропана, який у 1463 р. вiдновив Опуфрiївський монастир, заснований ще князем Левом Дациловичем. У документах ХVII ст. є згадка про те, що у 1460 р.