Цю гiпотезу пiдтримує сучасний дослiдник iсторiї книгодрукування в Українi 0. Мацюк. Документальнi данi про це знайдено у книжкових фондах василiанських монастирiв Центрального Державного Iсторичного Архiву у Львовi. Незважаючи на вiдсутнiсть дофедорiвських стародрукiв, гiпотеза про початок книгодрукування в Украiнi до I. Федорова маэ право на iснування.

Слiдом за львiвською та острозькою друкарнями 6ули органiзованi й iншi, якi дiяли не лише у мiстах (Киiв, Рогатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Стрятин, Почаiв, Угерцi) .

Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили С.Будзина, Т. Земка, Я. Шелiга, С. Рогаля, мандрiвний друкар П. Людкевич та iн. Cеред стародрукiв у ХVI ст. з'явились численнi твори українською мовою, а також переклади з пiвденно-слов'янських оригiнальних творiв. Визначною пам'яткою перекладної лiтератури є <Пересопницьке євангелiє>, перекладене з болгарськоi мови на слов'яно-руську Михайлом Василевичем iз Сянока (1556 - 1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком україiнської мови того часу i особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

Світ на порозі ХХІ століття переживає інтенсивний розвиток інтегративних процесів постіндустріального суспільства, яке потребує відповідної форми регіональної політичної та економічної організації. Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань і цінностей.

Важливими умовами демократичного суспільства є громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, толерантності, вміння знаходити компроміс. Необхідно, щоб громадяни знали свої права та обов'язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Європа має багатий історичний досвід розвитку і становлення демократичного суспільства. У більшості європейських держав розроблено спеціальні навчальні курси та створено різноманітні навчальні підручники і посібники, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку вчителів для полегшення та сприяння щодо здійснення регіональної європейської інтеграції.

Одним з пріоритетів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави в Європейське співтовариство. За перспективною Програмою розвитку, яка розрахована на десять років, Україна має узгодити та наблизити свої соціально-економічні інституції до стандартів країн ЄС та зробити їх відповідними загальноєвропейським вимогам. Європейський вибір України зумовлено її геополітичним положенням та спільною історією формування і розвитку європейської культури.

Сучасна школа має сприяти розвиткові демократичної культури, формуванню, необхідних для проживання у європейському співтоваристві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.

Дуалістичний характер будь-якої національної освіти полягає з одного боку, у збереженні доброго, міцного коріння національної культури, з іншого - в адекватному оновленні, спрямованому на підготовку особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі. Для сучасної загальноосвітньої школи України, яка переживає ґрунтовне реформування, це може знайти своє відображення в оновлених стандартів змісту освіти національного та загальноєвропейського компонентів з урахуванням тенденції європейського і світового розвитку.

Для практичної реалізації стратегічного курсу України на європейську інтеграцію необхідно поширювати у суспільстві просвітницьку діяльність, створити відповідні освітні проекти і програми, розробити і запровадити у середні загальноосвітні заклади курс "Європейські студії", який підготує молоде покоління до повноцінного існування в європейському просторі.

Висновок

В Україні сьогодні багато пишуть про розвиток освіти. Так, нещодавно було створено нову Національну доктрину розвитку освіти.1 Але багато питань залишається невирішеними і викликає занепокоєння як у професіоналів, так і громадськості.

У сучасному світі дедалі поширеним стає усвідомлення того, що освіта є основою економічного і суспільного добробуту як суспільства в цілому, так кожної окремої людини. У той же час, в Україні існує розрив між якістю, яку може забезпечити наявна система освіти, і тими вимогами, що постають перед освітою в зв’язку з проблемами розвитку українського суспільства. 

Сьогодні освіта в Україні залишається справою відомства, відокремленою від тенденцій на світових ринках праці, від проблем конкурентного суспільства. Таке ізольоване положення освіти було успадковано від Радянського Союзу, коли всі галузі планового господарства – як цехи єдиної фабрики – існували в умовах закритого політичного устрою. За таких обставин було цілком виправданим, що якість освіти розглядалася під кутом відповідності навчальних програм ідеологічним засадам комуністичної партії. А критерії оцінки професійних характеристик людського ресурсу визначалися у першу чергу інтересами військово-промислового комплексу. 

Сьогодні система освіти має озброювати своїх громадян усім необхідним для успішної діяльності в умовах глобалізації економічних і політичних процесів. Освіта повинна створювати нові можливості для ровитку бізнесу. За таких обставин вона є не стільки справою відомства, відповідального за розподіл державного бюджету на освіту. Вона стає першочерговою справою кожного індивіда і потрапляє в зону інтересів приватного капіталу. 

Подолати розрив між якістю освіти і вимогами, що простають перед українським суспільством, можна за рахунок залучення до реформування освіти усіх зацікавлених учасників освітнього процесу. До сих пір обговорення стратегії реформування освіти проходило без участі підприємців і третього сектору. Політичні партії України також не приділяли розвитку освіти достатньої уваги. Документ, що виноситься на обговорення, призваний змінити ситуацію. Він є кроком на шляху розробки програми модернізації освіти, приведення її у відповідність до інтересів кожного з нас, до потреб і перспектив розвитку українського суспільства. 

Викорестана література:

1. Дорошенко Д. I. Нарис iсторii Украiни, Львiв, 1991.

2. Крип'якеиич I. П. Iсторiя Украiни, Львiв, 1990.

3. Огiэнко I. Украiнська культура. 1991.