Увесь час велися переговори з Антантою про реальну допомогу. У Ясах, де зібралися представники Антанти, ставили тверді умови послам гетьманського уряду — федерацію з Росією; в Одесі консул Франції Енно ввесь час запевняв, що наближаються війська Антанти. Але їх не було.

В обстановці наростання всенародного незадоволення режимом Скоропадського почалася консолідація антигетьманських сил. На початку липня 1918р. у Москві відбувся перший з'їзд КП(б)У- більшовицьких організацій України. Головним завданням новоствореної організації було визначено підготовку повстання в Україні. На півночі Чернігівщини у нейтральній зоні з учасників повстанського руху формувалися дві українські червоногвардійські дивізії, на базі яких у листопаді 1918 р. був утворений український фронт під командуванням В. Антонова-Овсіенка.

У серпні 1918р. замість Українського національно-державного союзу опозиційні українські соціалістичні партії утворили антиурядовий Національний союз, який незабаром очолив В. Винниченко. На засіданні Національного союзу 13 листопада 1918р. було утворено Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка та П.Андрієвського.

Наступного дня Директорія переїхала до Білої Церкви, де дислокувалися загони січових стрільців Є. Коновальця і А. Мельника. 15 листопада було розповсюджено звернення до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Того ж дня від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію. На бік Директорії також перейшли нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька, Сірожупанна та Сердюцька дивізії.

Вже в першому бою 18 листопада 1918 р. повстанці завдали поразки гетьманським військам, а 14 грудня П.Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.

Незабаром після вступу до Києва повстанських військ під проводом С.Петлюри до столиці 19 грудня переїхала Директорія. 26 грудня була обнародувана Декларація -політична програма Директорії. Оголошувалося про відновлення УНР, скасування всіх законів і постанов гетьманського уряду. Було створено перший уряд- Раду міністрів на чолі з українським соціал-демократом В, Чехівським.

2. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР

У програмному документі було обіцяно експропріювати великі приватні, державні, церковні землеволодіння та перерозподілити їх між селянами. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а земельна та промислова буржуазія буде позбавлена виборчих прав. У програмній заяві планувалося запровадження демократичних свобод, 8-годинного робочого дня тощо.

Але фактична політика Директорії дуже відрізнялася від проголошених нею декларацій.

Замість обіцяних соціальних реформ установлювались жорстокі диктаторські порядки.

Різного роду отамани, що діяли під гаслами Директорії, розганяли робітничі селянські з'їзди, чинили жорстокі розправи та пограбування населення, організовували численні єврейські погроми.

Ще складнішими були проблеми у зовнішньополітичній сфері. Становище відновленої УНР було дуже скрутним. На західних кордонах продовжувала наступ польська армія, підтримувана Антантою. На півночі почався наступ українських більшовицьких дивізій за активної підтримки збройних сил Радянської Росії. На південному сході розпочала наступ І російська білогвардійська армія генерала Денікіна. На півдні - в Одесі, Миколаєві й Херсоні висадилися війська французьких інтервентів.

Та найгіршим, мабуть, було те, що серед керівних діячів Директорії не було єдності з основоположних принципів внутрішньої і зовнішньої політики. Розмаїття думок і поглядів наочно продемонстрував всеукраїнський Трудовий конгрес, скликаний в Києві у січні 1919р. В. Винниченко, М. Грушевський, В. Чехівський та М. Шаповал висловлювалися за союз із Радянською Росією проти Антанти. С. Петлюра та інші, навпаки, шукали порозуміння з Антантою проти радянської влади.Ще було вироблено спільної лінії щодо принципів побудови української державності. Помірковані соціалісти обстоювали парламентську демократію, ліві радикали домагалися українського різновиду радянської системи. Подібного була ситуація і щодо здійснення соціальної політики.

У січні 1919р. посли Директорії почали у Бірзулі на Одещині переговори з представниками військового командування Антанти, яка не визнавала Україну, незалежну від Росії, вважаючи УНР витвором Німеччини. Досягти порозуміння так і не вдалося, оскільки вимоги французів були несумісні з суверенітетом Української держави (аж до переходу УНР під протекторат Франції). 16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії, яка продовжувала підтримувати харківський більшовицький уряд.

Не виконавши проголошених декларацій. Директорія поступово втратила авторитет і владу. Під впливом більшовицької агітації і радянських декретів про землю та Інших соціальних законів в Україні швидко поширювалися прорадянські настрої. Вони не обминули навіть армію Директорії, яка скоротилася зі 100 до 20 тис. бійців.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося проголошення злуки східних і західних українських земель в єдину соборну державу. Віднині ЗУНР мала стати західною областю - ЗОУНР. Проте у тих конкретних умовах довгоочікуваного возз'єднання українських етнічних земель не відбулося, соборність лише декларувалася, будучи, за висловом одного з учасників тих подій, "більше теоретично-юридичною, ніж фактичною".

Спираючись на підтримку робітничого класу та частини незаможного селянства, радянська українська армія у січні-лютому 1919р. вела успішні бойові дії і 5 лютого захопила Київ. За кілька днів до цього уряд Директорії виїхав до Вінниці, а потім до Проскурова (тепер Хмельницький) і далі до Кам'янця-Подільського. Оскільки із заходу наближалася польська армія. Директорія змушена була виїхати на Волинь.

До травня 1919 р. майже на всій території України була встановлена радянська