засоби. Хоч їхній ультиматум визнавав право ук-раїнського народу на самовизначення аж до повного відокремлення, це не завадило Раднар-комові послати в Україну свої війська. Перші ешелони під командуванням Ховріна й Сіверса прибули до Харкова 9 грудня. Місцевий ревком на чолі з більшовиком Артемом застерігав ра-дянські частини «від будь-яких ворожих дій про-ти харківських радівців». З останніми, читаємо в Антонова-Овсієнка, «місцеві більшовики об'єд-нано працювали у «Ревштабі» й не вважали можливим стати у конфлікт з Центральною Ра-дою». Однак за наказом Сіверса в ніч на 10 груд-ня було обеззброєно українізований броне-дивізіон. 11 грудня до міста прибув командувач російських радянських військ В.Антонов-Овсієнко. Харків став їхнім форпостом. Там було встановлено жорсткий режим. Штаб загону Сіверса перетворився на судилище. В Антонова-Овсієнка є згадка про члена революційного суду матроса Грушина, який «вважав, що кожен біло-ручка підлягає знищенню».
Список використаної літератури
1. Винниченко В. Відродження нації. – К., 1990. – Ч.3
2. Гунчак Т. Україна в першій половині ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993.
3. Зотонський В.П. До питання про організацію Тимчасового Робітничо-селянського Уряду України // УІЖ. – 1989. - № 5.
4. Петлюра С. Статті, листи, документи: В 3-х т. – К., 1998 – 1999.
5. Рубльов О.С., Рент О.П. Українські визвольні змагання 1917 – 1921рр. – К., 1999.
6. Революція на Украине: Революция и гражданская война в описаниях белогвардейцев. – К., 1990.
7. Сідак В.С. Національні спецслужби в період української революції – К., 1998.
8. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Програмові і довідкові матеріали / Упорядники В.Ф,Шевченко та ін. – К., 1993.
9. Шевченко В.Ф., Павленко М.І., Потапов Г.Г. Історія Українських політичних партій. – К., 1999.