РЕФЕРАТ

на тему:

„Гетьман Іван Мазепа”

План:

Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи.

Більше двох століть кожен рік, у першу неділю великоднього посту в усіх державах Російської імперії з амвона проклинали Івана Мазепу, проглошували йому анафему. У радянські часи його ім"я згадувалося тільки з лайливими епітетами, образ його змальовувався виключно чорною фарбою.

Державний діяч і політик найвищого гатунку, найвправніший дипломат тодішної Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освідченностью.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятирічча руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращіх синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Білоцерківщині в селі Мазепинці. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана.

Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянський колегії, потім в Єзуїтський колегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчався артелерійській справі. Змолоду служив при дворі Яна Казимира, виконував дипломатичні доручення. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов"язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 році, повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом.

Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Колмаком. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні країною під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича.

Але який би не був цей досвід, становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

Обрання Мазепи пов"язане було з підписанням нових, "Колмацьких статтей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з де-якими додатками на користь Москви. Так, було зостережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польшою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманський резиденції - Батурині - для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регименту", а тільки казати, що він належить до единої держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв"язків між двома народами.

Коломацькі статті вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт не був реалізований.

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: "від Богдана до Івана не було гетьмана". Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішуче захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою атономність, і від старшини, яка посилала донос за доносом цареві.

У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба з із Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Московю. Коли в 1689 році на трон зійшов молодий і енергійний Петро 1, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало у 1696 році здобуття Азова. Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченному молодому монархові поради у польських справах; згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що "цар скоріше не повіреть ангелові, ніж Мазепі".

Щойно вступивши на гетьманство, Іван Мазепа мусив взяти участь у війні Росії з Кримом. Вже 1688 року було збудовано "городки" на Самарі, які мали бути базою подальшої війни, навесні 1689