Антропологічні типи на етнічній території українського народу.

Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії - антропологічний, лінгвістичний, культурний (або ентографо-археологічний), в яких часто відображені етнічні процеси у вигляді лінгвістичних, культурних, антропологічних більш ранніх субстратів, асимільованих іноетніч-них компонентів і їх пізніших нашарувань. Необхідно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем. Особливо важливо дати етнічне визначення. Це можна зробити ретроспективним методом, ідучи послідовно від сучасності в більш давні епохи, виявляючи різні етнічні компоненти у лінгвістиці й гідро-німіці, археолог, культурах, антрополог. матеріалах.

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається з Геродота. Він дає перші цікаві етнограф., а іноді й антрополог. описи древніх етносів нашої території, напр., півд. європеоїдів гелонів. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони - світлооких блондинів, будинів, північ, європеоїдів. До останніх, за даними антропології, історії, археології, етнографії та лінгвістики, належали і готи (готський компонент напевно простежується у складі кримських татар) та бастарни (бастарнський компонент виявлений нами серед молдован Оргеєвського р-ону сусідньої з Україною Молдови. До півд. європеоїдів належали кіммерійці, фракійці з гетами і даками, скіфи, алазони, колліпіди, понтійські греки, таври, сінди, сіраки, савромати і сармати, алани. Серед давніх слов'ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, нев-рів переважали середньоєвроп. європеоїди. Ретроспективно можна дати антрополог. характеристику популяцій України епохи енеоліту -- бронзи і навіть кам'яної доби.

Щодо антропології українців, то ще у 1786 освічений (закінчив три університети у Німеччині) укр. дослідник А. Шафонський описав детальні ареали трьох етнографо-антрополог. зон - поліської, степової (південної) і середньої, виділених на основі комплексних антропологічних (пігментація і зріст населення) і діалектологічних особливостей українців Чернігівщини і прилеглих повітів. Через 90 років (Труды зтнографо-статистической зкспедиции...- Т. 7. 1877) вперше, базуючись на масових обстеженнях пігментації очей і волосся та зросту новобранців лікарями, укр. етнограф П. Чу-бпнський виділив три антрополог. типи українців - український, подільський та поліський.

На початку XX ст. величезні антрополог. дослідження на нашій етнічній території були здійснені видатним укр. етнографом, археологом і антропологом професором Ф. Вовком (Волковым) як особисто, так і його послідовниками. На противагу деяким рос. польськ. мовознавцям та історикам, що заперечували існування укр. мови як окремої і самого укр. народу, цей дослідник доводив, що антропологічно українці - особливо середньоукр. і південно-укр. зон відносяться до високорослого, брахикефального укр. варіанта динарського антрополог. типу з відносно темним забарвленням очей і волосся. Цей тип переважає і у словаків, чехів, хорватів, сербів і був притаманний також первісним слов'янам. Росіяни, білоруси і поляки мають дещо нижчий зріст і ін. покажчик голови, значно світліше забарвлення очей і волосся, а їх змішування з українцями крайніх зах. р-нів відповідно привело останніх до домішок більш світлих і невисокорослих інокомпонентів.

Однак теза професора Вовка про антрополог. однорідність українців викликала критику як рос. антрополога Д. Анучина, так і деяких укр. Незважаючи на це, роль Ф. Вовка в розвитку укр. етнології, археології та українознавства взагалі, в організації та підготовці наук, кадрів величезна, як величезна і кількість його праць з цих галузей укр. науки.
Укр. антропологи, учні Ф. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а також І. Раковський, Р. Єндик не заперечують загальної антрополог. характеристики українців, але підкреслюють відсутність єдиного укр. антрополог. типу й існування в його складі кількох морфологічних комплексів. Так, шість антрополог. типів українців виділяють як І.Раковський з С. Руденком, так і Р. Єндик, щоправда, вважаючи основним динарський (чи адріатичний) тип, який, за підрахунками І. Ружницького і С. Руденка, становить 44,5 % і є переважаючим також в роботі Р. Єндика. Цікаво, що і наші дослідження протягом 1956-1974 (обміряно 90 укр. і близько 60 популяцій сусідніх народів, включаючи всіх слов'ян, крім лужичан і македонців) теж виявили сім антрополог. типів українців, як правило, брахикефальних, в більшості - високорослих, з переважанням темної кольорації волосся. Але світлоокі українці майже у всіх типах (крім динарського) значно переважають над темноокими, що свідчить про різницю в методиках радянської і Вовкової антрополог. шкіл у визначенні пігментації очей.

Взагалі ж дуже багато спостережень Ф. Вовка також підтверджуються і відповідними нашим фіксаціями. Переважаючим же антрополог. типом, за нашими даними, є центральноукр., що охоплює величезний ареал, де проживає понад 60 % українців. Індивідуально цей тип зустрічається в домішках популяцій ін. типів. Він загалом високорослий, брахикефальний, зі значним процентом темноволосих, але пігментація очей у нього -- середня. Ця і ряд ін. ознак не дають підстав відносити його до динарського ареалу, хоча у всіх популяціях цього типу є домішка осіб динарського комплексу.

Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу семи його антрополог. типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування за різними антрополог., в т. ч. і палеоантропологічними, одонтологічними, гематологічними даними.

Дунайський тип. Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі - в Холмщині, Томашові. У бойків Бо-рині наявний його більш світлопігментований деснянський (або валдайський) варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює (разом з деснянським варіантом)