В березні 1926 року Радою Праці і Оборони було прийнято рішення розробити перспективні плани окремих галузей, як правило, на п'ятирічний період, а в 1927 р. економісти почали розробку першого п'ятирічного плану, в якому передбачався розвиток всіх регіонів країни і максимального використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки.

В грудні 1927 р. на XV з'їзді було прийнято рішення роз-робити перший п'ятирічний план (1929-1933) розвитку народ-ного господарства. В ньому передбачалось, що середньорічні темпи приросту промислової продукції будуть становити 16%. Але в квітні 1929 р. на XVII партійній конференції було за-тверджено висхідний варіант п'ятирічного плану, де щорічні темпи приросту були уже 18%. Згодом і ці показники були переглянуті і було розроблено так званий оптимальний варі-ант, в якому уже стояли цифри 20-22% .

В грудні 1929 р. на з'їзді ударників було запропоновано виконати п'ятирічку за чотири роки. На виконання цих фан-тастичних планів залучалась все більша кількість людей. Тем-пи зростання зайнятих в промисловості і на будівництві були дуже високими. Так, якщо в 1928 р. кількість робітників скла-дала 4,6 млн. чол., то в 1932 р. їх нараховувалось 10 млн., а в 1940 - 12,6 млн. чоловік.

Бурхливе зростання міського населення вело до виникнен-ня цілої низки проблем, зокрема житлової. В багатьох місцях люди жили в палатках, глиняних мазанках, землянках. В ста-рих промислових містах сімейні люди жили в перенаселених гуртожитках, в підвалах великих будинків.

В кінці 1932 р. в країні була введена паспортна система. Паспорти і прописка обмежували свободу пересування людей, допомагали здійснювати контроль над ними. Було оголошено заборону на звільнення робітників за власним бажанням. Нар-ком праці отримав право переводити кваліфікованих робіт-ників і спеціалістів на роботу в будь-яке місце країни і будь-яку галузь економіки, не питаючи при цьому згоди робітника. Таким чином, держава повністю контролювала місце роботи і місце проживання радянських громадян.

В цей же період було прийнято цілу низку законів, які повинні були посилити трудову дисципліну. Перш за все, керівники підприємств отримали великі повноваження на уп-равління виробничою діяльністю. Вони могли одноосібне звільнити робітника. Поряд з цим і самі керівники підприємств знаходились під постійним контролем: якщо підприємство не виконувало плану або випускало неякісну продукцію, директор міг потрапити під суд.

7 серпня 1932 р. було прийнято найбільш жорстокий за-кон того часу "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації, і посилення суспільної соціалістичної власності". Цим законом визначалась найвища міра покаран-ня - розстріл з конфіскацією всього майна, за пом'якшуючих обставин розстріл замінювався позбавленням волі строком не менше 10 років і також з конфіскацією майна.

8 грудні 1936 р. на VIII з'їзді Рад була прийнята Конститу-ція СРСР. У відповідності з новою Конституцією політичну основу країни становили Ради депутатів трудящих, а еконо-мічну основу — соціалістична власність на засоби виробницт-ва. Всі матеріальні багатства фактично знаходились в руках держави, хоча формально проголошувалась наявність двох форм власності: державної (загальнонародної) і кооперативно-кол-госпної.

В результаті перших п'ятирічок в країні відбулись значні соціально-економічні зрушення. Вся влада безроздільно пере-йшла в руки партійно-державного апарату, який здійснював жорсткий централізований контроль за розподілом ресурсів і готової продукції, за кредитно-фінансовими закладами, меха-нізмом ціноутворення та іншими економічними інституціями.

Селянство в основному було об'єднане в колгоспи. На-прикінці 1930-х років одноосібні селянські господарства були практично витіснені за допомогою податків і адміністратив-них заходів. Така політика держави демонструвала бажання заради ідеологічних принципів перестрибнути через етапи еко-номічної зрілості сільської економіки, ігноруючи при цьому економічні інтереси самих селян.

Наприкінці 1930-х років радянська економіка набуває "та-бірного" образу. В результаті масових репресій значна частина населення опинилась за колючим дротом. Праця ув'язнених включалась в п'ятирічні плани. В роки перших п'ятирічок система Головного управління таборів за об'ємами виробницт-ва продукції займала перше місце серед всіх наркоматів.

Згідно до офіційних показників соціальну структуру радянсь-кого суспільства в 1940 р. складали такі групи: робітники - 33,7%, колгоспники і кооперовані кустарі - 47,2%, службовці та інтелігенція - 16,5%. Зберігався невеликий прошарок селян-одноосібників і некооперованих кустарів - 2,6%.

Таким чином, в кінці 1930-х років в СРСР утворилась спе-цифічна соціально-економічна система, яку найчастіше нази-вають "державним соціалізмом", її характерними рисами були повне одержавлення виробництва і ліквідація приватної влас-ності. Крім того, до основних характеристик "державного со-ціалізму" можна віднести наявність в країні лише однієї партії, монополію держави на засоби масової інформації, єдину офі-ційну державну ідеологію, контроль за суспільством з боку органів держбезпеки. Все це дає право говорити про те, що "державний соціалізм" в СРСР набував чітко вираженого тоталітарного характеру.

3. Розвиток будівництва у довоєнний період

Наприкінці 30-х років, в умовах загострення міжнародних відносин, а потім і початку Другої світової війни керівництво СРСР, продовжуючи форсованими темпами “соціалістичне будівництво”, для зміцнення обороноздатності країни посилило курс на прискорений розвиток важкої промисловості: машинобудування, електроенергетики, металургії, хімічної галузі. Це було запрограмовано й в третьому п’ятирічному плані розвитку народного господарства СРСР на 1939 – 1942 рр., схваленому XVIII з’їздом ВКП(б) у березні 1939 р. Партійно-радянське керівництво країни все більше вдавалося до адміністративних, репресивних, надзвичайних заходів в управлінні народним господарством. Особливо жорсткі надзвичайні заходи запроваджувалися за указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р. Цим указом замість семигодинного встановлювався восьмигодинний робочий день, замість шестиденного – семиденний робочий тиждень. Самовільне залишення підприємства кралось тюремним ув’язненням на строк від двох до чотирьох місяців,