Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 жовтня 1940 р. створювалися державні трудові резерви. Щороку передбачалось призвати (мобілізувати) від 800 тис. до 1 млн. чол. міської і сільської молоді для навчання в ремісничих і залізничних училищах або школах фабрично-заводського навчання. Випускників потім централізовано розподіляли на роботу. А указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 жовтня народним комісарам СРСР було надано право переводити інженерів, конструкторів та інших фахівців, службовців і кваліфікованих робітників без їх згоди з одних підприємств або установ у інші, незалежно від територіального розташування. Нарешті, указ від 10 липня 1940 р. випуск недоброякісної і некомплектної продукції прирівняв до шкідництва, обвинувачення в якому тягло за собою тяжку кримінальну відповідальність.

За три з половиною роки третьої п’ятирічки (1938 – червень 1941) в СРСР було введено в дію близько 3 тис. нових промислових підприємств, в тому числі в УРСР – 600. Як і раніше, головна увага приділялась піднесенню важкої промисловості. Так, виробництво засобів виробництва за ці рокм зросло на 52%. 92% продукції важкої промисловості давали нові або повністю реконструйовані підприємства. У цілому валова продукція всіх галузей промисловості УРСР за три роки збільшилася на 41%. Але промисловість в роки третьої п’ятирічки як і в попередні п’ятирічки розвивалася не стабільно і не виконувала накреслених планів. 

4. Підсумки розвитку промисловості в ході здійснення індустріалізації

За 12 років, з 1928 р. до 1941 р., у СРСР у ході індустріалізації було збудовано 9 тис. великих промислових підприємств, оснащених сучасною на той час технікою. Хоч плани довоєнних п’ятирічок були виконані не повністю, але на шляху перетворення країни з сільськогосподарської в індустріальну тоді було зроблено великий крок уперед. На першому місці по значенню і обсягу продукції були галузі важкої промисловості. Легка і харчова промисловість хронічно відставала.

У народному господарстві всього СРСР значне місце належало промисловості Української РСР. У 1940 р. Україна давала 50,5% загальносоюзного видобутку вугілля, 67,6% залізної руди, 64,7% виробництва чавуну, 48,8% сталі, 49,7% - прокату, 74,5% - коксу, 25,4% - магістральних паровозів, 33% - тракторів, 73% - цукру. За роки довоєнних п’ятирічок в Україні було збудовано понад 2 тис. нових великих промислових підприємств, набагато зросли натуральні обсяги промислової продукції. Так, виробництво електроенергії збільшилося з 1,3 до 12,4 млрд. кВт. год.(майже в 10 разів), видобуток вугілля зріс з 24,8 млн. т. у 1928 р. до 83,8 млн. т. у 1940 р. (більше ніж у 3 рази), залізної руди – з 4,7 до 20,2 млн. т (більше ніж у 4 рази), виробництво чавуну – з 2,4 до 9,6 млн. т (в 4 рази) сталі – з 2,4 до 8,9 млн. т (у 3,7 рази), прокату – з 1,8 до 5,6 млн. т (більше ніж у 3 рази), мінеральних добрив – з 57 до 1012 тис. т (більше майже ніж у 18 разів), металорізальних верстатів з 0,8 до 11,7 тис. штук (більше в 14,6 разів), тракторів з 0,2 до 10,4 тис. штук (більше в 52 рази). Успіхи, досягнуті в проведенні індустріалізації СРСР, а в його складі УРСР, за довоєнні п’ятирічки були вражаючими.

Але високі темпи розвитку промисловості в 1928 – 1940 р. (пересічно 17% щорічно) досягалися головним чином за рахунок невиправно великого залучення до виробництва людських і матеріальних ресурсів. Порушення нормального економічного життя, доцільних пропорцій у розвитку господарства, фактична ліквідація товарно-грошових відносин, держпрозрахунку, бюрократичне, некомпетентне управління, неймовірна централізація, надзвичайні заходи зумовили екстенсивний, затратний характер економіки. Нічим необґрунтоване прагнення забезпечити небачений “стрибок” в індустріалізації країни створював умови постійного, безперервного штурму, неймовірного напруження всіх сил народу.

Крім того, слід зважати і на специфічні особливості, які були притаманні в силу політики керівництва СРСР, розвиткові промисловості Української РСР. Через прагнення максимально прискорити темпи індустріалізації та хронічну нестачу коштів директивні органи при плануванні будівництва підприємств виходили лише з суто утилітарних мотивів, з мотивів забезпечення виконання накреслених планів. Через це структура промисловості України в ході індустріалізації фактично не зазнала істотних змін. Розвиток промисловості УРСР, як і за часів царату, залишався однобоким, виходив з економічних інтересів усього СРСР, і не був спрямований на задоволення насущних потреб і поліпшення життя населення УРСР. Зосередження матеріальних і людських ресурсів на форсованому піднесенні важкої промисловості неминуче прирікало відставання галузей групи “Б” (легкої і харчової промисловості), які мали працювати на безпосереднє задоволення щоденних потреб населення, загострювали дефіцит продуктів харчування і товарів масового споживання. Матеріальний рівень життя простих радянських громадян залишався дуже низьким. 

Використана література

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. — К., 1995.

2. Основи економічної теорії /Заред. С.В. Мочерного, К.: ВЦ «Академія»,1997.

3. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю. Політична економія. Підручник в 2-х частинах.—К., 1997.