РЕФЕРАТ

на тему:

„Національні державні ідеї Івана Франка”

План

1. І.Франко - як школа українського політичного життя.

2. Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка.

3. Трагедія ідеї українського державотворення Івана Франка.

Використана література.

1. І.Франко - як школа українського політичного життя

Письменник першим заснував у цих краях партію європейського зразка. Називалася вона «радикальна партія». Мала свій електорат, програму, і найважливіше (чого потім не мали інші партії) — у неї був механізм дій. Геніальність Франко полягала в тому, що, знаючи тодішню конституцію Австро-Угорщини, він знаходив у ній такі ходи, сентенції, що дозволяли висувати визначені питання і проблеми українського характеру. Зокрема, це було питання самостійності України. Партія мала програму-мінімум і програму-максимум. Мінімум — створення Галицької автономної області, максимум — соборної України, яка б об'єднала всіх українців. Українці західного регіону були рішуче переконані, що є окремим народом і не мають нічого загального з українцями Великої України так само, як і з поляками. Називали себе «русинами», і Франко першим у 1893 році почав замість терміна «росіянин», «російська» уживати слово «українська», «український».

Тодішні держава і парламент визнавали радикальну партію. Вона брала участь у виборах, офіційно виставляла своїх кандидатів і прагнула створити парламентську фракцію. Вибори тоді проходили на двоступінчастій основі. Спочатку сіло вибирало представника, а потім він йшов голосувати за конкретного кандидата, на який одержував «рознарядку». Якби хоча б третина українських сіл вибрала кандидатів, що захищали українське питання, тобто тих, хто погоджувався з програмою радикальної партії Франка, то, відповідно, можна було б сміливо говорити про парламентську фракцію і піднімати питання про створення української автономної області. Але вже в ті часи суспільство хворіло на ті ж лиха, що і зараз. І тих, хто голосував, і тих, хто висувався в депутати, перекуповували за «ковбасу». З'явилося навіть таке поняття, як «хрум». «Хрум» був сильніший високих політичних ідей. Тому тричі (стільки разів радикальна партія брала участь у виборах в австрійський парламент) її кандидати, у тому числі й Іван Франко, фактично програвали на виборах. Не більш трьох-п'яти депутатів від партії були присутні в парламенті. Франко так ніколи і не став депутатом австрійського парламенту.

Радикальна партія нараховувала кілька тисяч членів, мала свої друковані органи, партійні осередки були майже в кожнім селі. За вісьмох років свого існування вона провела біля двадцяти з'їздів, на яких приймалися програмні документи, обговорювалися передвиборна тактика, проекти різних законів. Чи були прийняті ці закони — це вже інше питання, принаймні на цьому напрямку партія поводився дуже активно. Але варто врахувати і те, що обрані від партії депутати, складаючись у парламенті, мали визначені привілеї. Влада і тоді вміла створити для них привабливе «корито», виховуючи бажання бути вождем, поводирем народу, гетьманом, лідером, опікуном, керівником і т.п. (усього Франко нараховував біля тридцяти таких епітетів). До речі, він передбачав всі етапи розвитку партій: спочатку вона росте, потім у ній починає виділятися велику кількість лідерів, а незабаром вона, як правило, розлітається. Після чергових, третіх виборів і поразці на них радикальної партії в усьому обвинуватили Франко як її керівника і головного ідеолога. У 1898 році радикальна партія розпалася, утворивши відразу п'ять різних по орієнтації невеликих партій. Якийсь час пізніше Іван Франко разом з Михайлом Грушевським намагався створити націонал-демократичну партію, але потім зійшов з політичної арени назавжди. Він бачив за фасадом гасел, високих слів відверте фразерство, прагнення улаштовувати свої особисті справи, то, що ми називаємо сьогодні «будувати Україну у власній кишені». Це усе було і тоді... І не бачити цього Франко не міг.

2. Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка

Не дивлячись на те, що І.Франко фактично цілком зійшов з політичної арени, але його цікавили ідеї, і головне — ідея української державності, основні напрямки її розвитку (що потрібно зробити, щоб недержавна нація досягла своєї державності). На превеликий жаль його теоретичні розробки мало неоціненні. Ми їх постійно відсували на другий план, розтикали по куточках, ніколи не розуміли і не хотіли зрозуміти. Франко якось завжди залишався в полону дрібнобуржуазної моралі, ідеології і ніколи не виростав, у нашому розумінні, вище. Зараз, наприклад, ми не згадуємо, що він був натхненником січових стрільців, що вважали Франка своїм батьком. Це — унікальний випадок у людській цивілізації, коли ще не було держави, а вже створювалася армія для її захисту. В історії нічого подібного немає.

В контексті виникнення “людського суспільства” Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір.

Згідно Івана Франка, необхідність держави зумовлена об’єднанням окремих частин для загальної цілі, уряди підтримують суспільну солідарність, заважаючи окремим силам розірвати суспільне ціле.

Значне місце приділяє Іван Франко концепції держави, намагається аналізувати і саме виникнення і розвиток держави, прослідковує степені її становлення від створення общин, общинних утворень до утворення самої держави.

Розкриваючи в 70-х роках 19 ст. революційних перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних Іван Франко відмічає, що “велика, всесвітня революція поступово рознесе сучасний порядок і побудує новий”. Під “всесвітньою революцією” Іван Франко розуміє не “всесвітній бунт бідних проти багатих”, а “великий ряд таких культурних наукових і політичних факторів, які змінять всі тодішні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу, повернуть на зовсім іншу дорогу”.

Розкриваючи зміст “народної держави”, Іван Франко відмічає, що по такій програмі свідомі і