Політична практика багатьох країн усталеної демократії, зокрема Франції, засвідчує можливість додержання важливих процедур стосовно взаємодії вищих органів державної влади - парламенту, уряду і президента - без відповідного закріплення у чинному законодавстві, у тому числі й в основному законі (конституції). Значно важливішим може стати відпрацювання системи інших регуляторів, що регулюють відносини між окремими владними інституціями.

Неефективність функціонування юридично неоформленних процедур співпраці уряду і парламенту довела, що розв’язання проблеми ефективної взаємодії законодавчої і виконавчої влади не може бути забезпечено паліативними рішеннями ситуативного характеру, а потребує запровадження відповідних механізмів, закріплених на нормативно-правовому рівні, насамперед у Конституції України. Йдеться передусім про встановлення таких правових норм, які б забезпечували, з одного боку, формування Уряду на основі домовленостей провідних парламентських політичних сил з Президентом України, а з іншого - чітко та однозначно встановлювали політичну відповідальність цих провідних політичних сил, а отже, і парламенту в цілому.

6. Парламентські вибори 2002 року створили принципово нові суспільно-політичні умови для вдосконалення політичної системи. Вперше після проголошення незалежності України у вищому органі законодавчої влади противники ринкових і демократичних перетворень виявилися у меншості. Найбільш послідовні ідейні опоненти реформаторського курсу - комуністи - втратили свої провідні позиції у Верховній Раді України, оскільки фракція КПУ перестала бути найбільшою за чисельністю. За цих умов розширення повноважень парламенту вже не могло загрожувати перетворенню його на інструмент реставрації в Україні радянської влади.

У суспільстві, насамперед у середовищі регіональних еліт, сформувалося чітке усвідомлення невідкладності демократичних політичних перетворень у напрямі посилення ролі представницьких органів у системі державної влади. Економічне зростання протягом 1999-2002 року та сприятлива зовнішньополітична ситуація також позитивно позначалися на перспективах переходу до невідкладного запровадження в Україні нової політичної моделі.

7. Саме за таких умов Президент України у зверненні з нагоди 11-ої річниці незалежності виступив з практичними ініціативами щодо реформи політичної системи. Перші кроки зазначеного етапу політичної реформи полягали у створенні парламентської більшості, формуванні коаліційного Уряду і підписанні політичної угоди між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України. Таким чином, було запроваджено певний політичний механізм, що врегульовує відносини і взаємну відповідальність законодавчої і виконавчої гілок влади за ефективне здійснення державної політики.

У березні 2003 року було реалізовано наступний крок стосовно практичного запровадження нової політичної моделі. Президент України подав до парламенту пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. При цьому Глава держави наголосив на тому, що президентсько-парламентська система відіграла дуже важливу історичну роль - особливо в перші роки державності, забезпечуючи стабільність і суспільства, і держави. Проте у чинній Конституції був закладений механізм протистояння законодавчої та виконавчої влади, що негативно позначилося на розвитку усіх сфер суспільного життя, стало гальмом на шляху подальших соціально-економічних і політичних перетворень. Саме тому постала невідкладна потреба у здійсненні переходу до парламентсько-президентської форми правління, що є однією з найпоширеніших політичних моделей у європейських демократичних країнах.

У президентському проекті передбачалося надати парламенту повноваження щодо призначення Прем’єр-міністра та формування персонального складу уряду. Водночас відповідними положеннями проекту забезпечувалася реалізація Президентом функцій і повноважень Глави держави насамперед як гаранта конституційних прав і свобод громадян, незалежності та територіальної цілісності держави, Верховного Головнокомандувача та представника держави на міжнародній арені. Для забезпечення політично відповідальної діяльності Уряду і парламенту було передбачено право Президента щодо припинення повноважень ВР у трьох чітко визначених випадках. Проект також передбачав і інші кроки, спрямовані на підвищення ефективності системи державної влади.

8. Водночас внесені Президентом України пропозиції щодо політичної реформи розглядалися лише як відправний момент для започаткування широкої громадської дискусії. Таким чином, заздалегідь передбачалася можливість суттєвого корегування низки положень зазначеного проекту з метою досягнення суспільно-політичного консенсусу щодо вирішення цієї надзвичайно важливої для подальшого поступу України проблеми.

У результаті Всенародного обговорення до Міністерства юстиції надійшло понад 800 тис. індивідуальних звернень і протоколів зібрань громадян, сесій місцевих представницьких органів. Обговорення Конституційної реформи було проведено в усіх регіонах України. У ньому взяв участь широкий загал громадян, загалом близько 9 млн, місцеві осередки політичних партій, громадські організації. Обговорення відбувалося також і на фаховому рівні. З цієї метою було проведено “круглі столи”, конференції, дискусії, у тому числі на телебаченні, радіо та на сторінках газет, де взяли участь провідні політологи, аналітики, фахівці з конституційного права, суспільствознавці та ін. Авторитетними соціологічними організаціями було проведено опитування громадської думки з відповідних питань.

Визначили своє ставлення до політичної реформи всі провідні політичні партії. Позиції щодо ключових положень поданого Президентом законопроекту були оприлюднені на партійних з’їздах та у спеціальних заявах політичних сил різної спрямованості. Відбулися парламентські слухання, де визначили своє бачення та вимоги до проекту конституційних змін представники парламентських фракцій та депутатських груп.

Найважливішим результатом обговорення стало досягнення суспільної згоди щодо необхідності політичних перетворень. Широкі верстви населення отримали можли-вість осмислити запропонований проект Конституційних змін та висловити своє ставлення до його основних положень. Обговорення політичної реформи стало важливим чинником активізації суспільно-політичного життя, формування загальнонаціонального діалогу з нагальних питань суспільного розвитку. За його результатами фактично було сформовано необхідну суспільну базу практичного запровадження політичної реформи. На цьому підгрунті виникла сприятлива можливість для переходу до етапу безпосередньої реалізації проекту необхідних політичних перетворень.

9. Стратегічна мета реформування владних інституцій в Україні полягає у забезпеченні узгодженої, продуктивної і відповідальної діяльності законодавчої і виконавчої гілок державної влади, всебічній демократизації всіх