суттєво поліпшило ситуацію у відносинах між телевиробниками та рекламодавцями. Збільшується кількість мереж кабельного телебачення, завдяки чому український глядач отримав можливість долучатися до телепродукції світових виробників інформації. Дедалі популярнішим джерелом інформації для української аудиторії стають Інтернет-ЗМІ, кількість та аудиторія яких має стійку тенденцію до зростання.
Необхідно відзначити позитивні зрушення у розвитку вітчизняної телекомунікаційної інфраструктури, зокрема поширення використання найсучасніших інформаційних технологій, поступове оновлення технічного парку, поліпшення інвестиційної ситуації у цій галузі тощо.
Загалом можна дійти висновку про те, що український медіа-бізнес поступово “нарощує м’язи”, розвивається у напрямі формування цивілізованого медіа-ринку європей-ського зразка.
Проте, незважаючи на зазначені позитивні тенденції в економічній площині функціонування ЗМІ України, залишаються й чималі проблеми, які, втім, мають переважно загальноекономічний, аніж суто медійний, характер. Очевидно, що обсяг рекламних надходжень до ЗМІ збільшуватиметься лише з подальшим поліпшенням загального економічного стану вітчизняних суб’єктів господарювання, підвищенням рівня іноземних інвестицій в Україну. Саме завдяки цьому може зменшитися негативний вплив такого чинника, як невисока платоспроможність населення, що сприяє перетворенню громадськості на реального інвестора ЗМІ і, у свою чергу, збільшить ступінь незалежності ЗМІ.
3. Оцінюючи розвиток мас-медіа у соціокультурній площині, слід наголосити передусім на переорієнтації української аудиторії на внутрішньоукраїнські видання та телеканали. Особливо це помітно у сфері друкованих ЗМІ: російські газети і журнали, згідно даних Української асоціації видавців періодичних видань, читає лише 13 % читацької аудиторії. Таку саму тенденцію можна відзначити і стосовно електронних ЗМІ. Практично сформувався автономний і за багатьма параметрами самодостатній простір власне української масової культури зі своїми героями, культовими персонажами, знаковими подіями, символами тощо.
Щодо мовних орієнтацій української медіа-аудиторії зберігається невелика перевага на користь російської мови, втім із переважанням двомовного споживання, залежного від обставин.
Останнє особливо характерне для електронних ЗМІ. Так, за даними Інституту соціології НАН України, і російсько-, і україномовні програми споживають 44,1 % радіослухачів і 55,7 % телеглядачів.
Серед інших соціокультурних особливостей вітчизняного медіа-простору на сучасному етапі слід зазначити насамперед тенденцію до деполітизації змісту більшості ЗМІ, зосередження значної більшості українських видань на висвітленні соціально-побутових аспектів життя суспільства, дозвіллєвій тематиці тощо.
Також відбувається поступова сегментація ринку українських ЗМІ за рівнем достатку аудиторії (газети і журнали для заможних, для середніх прошарків, для масового читача).
Значною проблемою для українських ЗМІ залишається низький рівень довіри з боку населення - за даними Інституту соціології НАНУ, нині їм довіряють тією чи іншої мірою лише 29,4 % опитаних. Це можна пояснити втратою ЗМІ своїх характерних функцій радянського періоду, коли вони виконували невластиві демократичним ЗМІ соціально-регулятивні та адміністративно-наглядові функції, у той час як такі очікування щодо місця ЗМІ у населення залишилися.
До того ж ЗМІ як суспільний інститут несуть на собі частину тягаря значної зневіри населення у соціальній спрямованості та дієздатності провідних суспільних інститутів.
Сучасні проблеми і напрями розвитку системи ЗМІ в Україні
5. Слід підкреслити, що більшість проблем функціонування системи ЗМІ в Україні має довгостроковий характер, і їхнє вирішення стане можливим у процесі загального демократичного розвитку суспільства. Існують, втім, і нагальні питання, які не завжди можуть вважатися проблемами у науково-методологічному сенсі, проте формують загальне негативне тло розгляду ситуації у медіа-просторі України, визначають його не завжди позитивне сприйняття вітчизняною та міжнародною громадською думкою.
Серед таких слід насамперед назвати проблему забезпечення повноцінних сучасних умов для професійної діяльності працівників засобів масової інформації. Недостатній рівень вирішення цієї проблеми дозволяє певним політичним силам вдаватися до відповідних спекуляцій, формуючи у вітчизняної та міжнародної громадськості уявлення про значні проблеми із забезпеченням свободи слова в Україні. Ця проблема стала постійним чинником міжнародних відносин України, насамперед з європейськими структурами. Встановлення процедури постійного моніторингу Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно дотримання Україною зобов’язань у галузі забезпечення свободи висловлювань, свободи слова тощо, низькі місця у рейтингах світових організацій, таких як “Репортери без кордонів” або Міжнародна асоціація преси, присвоєння Україні ярлика “країни, де відсутня свобода слова” негативно впливають на міжнародний імідж України, на сприйняття власної країни українським суспільством.
Серед основних проблем у цьому зв’язку слід назвати: випадки кримінальних посягань проти працівників ЗМІ, так звану проблему “цензури” ЗМІ, обмеження доступу до інформації, питання соціальної незахищеності журналістів у їхніх відносинах із засновниками ЗМІ тощо. Зазначені питання стають потужними негативними чинниками розвитку процесів в інформаційній сфері України, проте їхній розгляд як в Україні, так і за кордоном часто характеризується значною упередженістю, зводиться до аналізу окремих, доволі часткових, випадків, що подаються як ознака певного системного явища. Як наслідок - відбувається принципова підміна проблемного системного підходу до соціальних явищ спекуляціями на частковостях, що ретушує глибинну сутність проблем, а через це - значно обмежує можливості для їхнього вирішення.
Детальний аналіз головних проблем вітчизняного медіа-простору свідчить, що проблема гарантування свободи слова стає похідною від завдань забезпечення свободи преси, створення необхідних інституційних умов для функціонування економічно й ідеологічно незалежних як від державної влади, так і від бізнес-політичних гравців засобів масової інформації. Причому йтиметься не лише про практику органів державної влади, яка реально стає дедалі більш прозорою й цивілізованішою, а про дієві зусилля як професійних об’єднань журналістів, так й інших інститутів громадянського суспільства щодо контролю за дотриманням вже чинних правових норм.
Проблеми ЗМІ не вичерпуються їхніми відносинами з органами державної влади, які, до речі, доволі досконало законодавчо врегульовані. Значно більше колізій і обмежень професійної діяльності журналістів виникає у площині взаємовідносин між журналістськими колективами та власниками