- Суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти.

- Суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою. Це проявляється в спробі вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на засоби масової інформації.

- Відсутність в політичній системі механізму для захиста інтересів народних мас.

- Зростання бюрократизації та коррумпованості.

- Націоналізм, етнічний сепаратизм в багатонаціональних державах, які проявляються у відторгненні федеральної влади.

- Втрата владною елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення всередині неї суперечностей, зіткнень різних гілок влади.

Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Для зміцнення своєї легітимності вона ще може, але не завжди вміє використати такі засоби:

- Зміна системи законодавства і державного управління відповідно до нових вимог;

- Створення такої політичної системи, легітимність якої грунтується на традиціях населення;

- Використання харизматичних рис політичного лідера;

- Успішне здійснення державних програм підримання законності і правопорядку.

3. Шляхи подолання кризи легітимності.

Щоб детальніше розглянути питання про шляхи подолання кризи легітимності влади, треба з`язувати: що саме формує авторитетність та легітимність влади, з чого вона виходить?

Є декілька факторів, які визначають авторитетність та легітимність державної влади:

- Авторитетність державної влади виходить з того, що вона є не тільки функцією гноблення й примушування, а й у першу чергу – вираження потреб самого життя.

- Однією з головних засад легітимності може бути інституція основного закону держави – конституції.

- Авторитетність та легітимність визначаються станом громадянського суспільства, структурованістю спільноти, вирізненням окремих суспільних груп на підставі відмінності властивих їм корпоративних інтересів, що робить необхідним формування механізмів і гарантій їх співіснування.

- Легітимність ґрунтується на нерозривній єдності апарату врядування і громадянського суспільства, а їх взаємодія складає конкретний тип політичного режиму.

- Авторитет державної влади передбачає, щоб в її структурах були одночасно представлені конкретно й безпосередні інтереси різних груп населення і, з іншого боку, - інтереси цілого суспільства.

- Легітимність значною мірою залежить від успішного виконання наданої їй суспільної ролі, характеру й змісту діяльності державних установ і закладів, способу взаємодії держави та громадянського суспільства. Вона також визначається ще й компетентністю і кваліфікацією державних управлінців, формуванням освіченої, кваліфікованої керівної верстви, корпусу урядовців, які здатні опікуватися більше загальнодержавною, ніж суто політичною стороною справи.

- Певні можливості для легітимації містяться у царині міжнародної, міждержавної політики. Будь-який уряд, якщо він не отримав визнання у світі, виглядає усього лише керівництвом «повсталої провінції», або руху, який бореться за незалежність. В умовах усвідомлення спільності долі людства, глобальної взаємозв`язаності існування різних частин світу визнання держави, правочинності її влади іншими державами виявляється важливим джерелом легітимності даної влади.

Тобто з цих основних засад легітимності ми можемо вивести і назвати необхідні заходи з «профілактики» криз легітимності: щоб, запобігти кризи влада повинна виражати інтереси різних груп населення і всього суспільства в цілому; також вона повинна успішно виконувати надану їй суспільну роль; влада повинна складатися з компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних не тільки виконувати свої прямі обов`язки, а й завоювати авторитет у суспільстві; також державна влада має спиратися на головний закон країни конституцію, яка повинна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо.

Але, якщо криза легітимності влади вже існує, які шляхи для її подолання пропонуються нам вченими-політологами? Від Ніколло Маккіавелі до Макса Вебера та до наших днів у сучасних політологічних та юридичних дослідженнях пропонуються різні шляхи подолання кризи легітимності. Розв`язання цієї кризи в кожному конктерному випадку, безумовно, індивідуальне. Але завдання завжди є одним і тим самим. Це відновлення підвалин легітимності. Народ найчастіше бунтує не від того, що погано живе, а тому, що не вірить, що влада основана на тій ідеї, яку він вважає легітимною. Перебіг кризи легітимності ускладнюється найчастіше ще й тим, що різні групи володарів і підвладних мають різні критерії легітимності. Критерій легітимності – це засіб перевірки легітимності володаря та його дій. При визнанні суспільством однієї й тієї ж підвалини легітимності критерії можуть бути різними.

Тобто в цілому врегулювання криз легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому або його конкретного інституту, а також типу і джерела підтримки. В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі:

- Підтримка постійних контактів з населенням.

- Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей.

- Врівноваженність гілок влади.

- Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства.

- Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь.

- Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади.

- Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві.

- Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури.

- Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права».

- Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму.

- Задоволення соціально-економічних потреб населення.

Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить