Таким керівництвом не могло стати Українське Дер-жавне Правління, створене в червні 1941 р. з тієї про-стої причини, що частина членів його у висліді німець-ких репресій загинула, а друга частина перебувала в ув'язненні в німецьких концтаборах. Йшло, отже, про створення нового керівного центру. Для підготовчої пра-ці було з ініціативи УПА окремий ініціативний комітет.

Беручи за основу формування загальнонаціонального керівництва українського народу демократичний прин-цип, Ініціативний Комітет змагав цим способом якнай-краще; якнайповніше відбити в цьому тимчасовому українському парламенті всі, існуючі в той час в Україні, здо-рові національно-політичні сили. Особливо багато уваги Ініціативний Комітет приділяв притягненні до проекто-ваного органу представників східно-українського гро-мадянства, що стояло в опозиції до більшовицького ре-жиму. Тут особливий натиск покладено на притягнення до цього представництва самостійників молодої ґенерації, вихованих уже в умовах більшовицької окупації.

...Поза акцією мусили опинитися, очевидно, групи, які одверто співпрацювали з німцями. Також поза акцією мусили опинитися групи, які були ворожо наставлені до УПА і які нерідко, як методу міжпартійної боротьби стосували денунціацію перед ворогом. Крім представни-ків кіл суто політичних, Ініціативний Комітет притягнув до Представництва ще декількох визначних громадян, які репрезентували інші, позаполітичні українські гро-мадські кола. В червні 1944 р. праця Ініціативного Комі-тету була закінчена.

11. липня 1944 р., далеко від непрошеного ока, в Кар-патах, почалися наради нового Українського Революцій-ного Парламенту. Курінь УПА охороняв місце нарад пе-ред можливим наскоком німців чи большевицьких партизанів. Зібралися представники всіх Українських Зе-мель, при чому особливо численно були представлені Східноукраїнські Землі. Зійшлися люди різних полі-тичних поглядів. Збори святочне проголосили себе Тимчасовим Україн-ським Парламентом і назвали себе Українською Голов-ною Визвольною Радою (УГВР).

На знак підчинення Української Повстанської Армії єдиному урядові України Українській Головній Визволь-ній Раді, УПА зараз після сформування УГВР склала їй присягу.

ПОВЕРНЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опи-нилися знов під більшовицькою окупацією. На українські землі поверталися більшовики з позою визволителя. Про свою допомогу „братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли більшовики при кожній нагоді: на мітінґах, улаштованих в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками го-сподарських та політичних полекшень та всяких інших благ.

А дійсність була така, якої можна було від більшовиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод— в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійницького елементу — в політичній, і пово-рот до більшовицького примітивізму — в культурній. Першим „благом" більшовицьких „визволителів" був примусовий загальний набір до війська. В армію забрано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а від-разу висилано на фронт. Не дивлячись на величезне воєнне спустошення укра-їнських земель, більшовики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.

БОРОТЬБА УПА Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА про-довжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існу-вало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чи-сельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо полі-тики УПА та її політичної надбудови — УГВ Р, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними дер-жавами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити вста-новленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг ор-ганізувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорсто-ких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних україн-ців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у