Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана перезатверджувалися у так званих "гетьманських статтях". (Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Тухівских статтях 1669 року, Коломацьких статтях 1687 року, Решетилівських статтях 1709 року і інших).

Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, зберіглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальцифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п’ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергеєвича який помер 1910року угода являла собою персональну унію між Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд.

Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, що погоджуючись на"особисті підкорення"царенів, українці безумовно погоджувались на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була "реальною унією". Такі історики, як росіянин Венединт Мякотін та українець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона цар погоджувалася захищати слабину українців, не втручаючись в її внутрішні справи, українці ж зобов'зувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д.

Інший український історик - Вячислав Лепинський - пропонує думку, що Переяславська угода 1654 року була не чим іншим, як лише тимчасовий військовий союз між Московією та Україною. В. Лепинський також вказує на серйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписання Переяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все, про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакою економічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемою було утворення саме українського характеру цієї приватної власності характеру лицарського, арестократичного зовсім чужого московським традиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Лепинський, -царська земля "жалуєшся" царем на службу йому і могли відбиратися тоді, коли цареві заманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків, "кров’ю предків заслужена", належить рицарському козацькому родові і ніхто не має права від нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітей порядкує вдова. Складним було і політичне становище України після Переяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західної європейської цивілізації виробила уклад згідно хліборобського, осілого життя. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі. А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відривала її від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницький намагався унезалежати себе від агресивної політики Москви.

Останнє тлумачуння Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954 році під час пишних святкувань 300-річчя українського союзу в СРСР було оголошено щоправда, не винили, а Комуністичною партією Радянського союзу, що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до воз'єднання і що воз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 року. За однією радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що "порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом". Щоправда, в середені 1980-х років принаймні один радянський вчений - Михайло Брайчевський - піддав цей погляд сумніву що мало катастрофічний наслідок для його кар’єри, однак для всіх радянських вчених підтримка партійної інтерпритації угоди лишалося обов'язковою.

Висновок.

Зараз, в наш час, немає точного визначення, точної оцінки Переяславській угоді. Я являюся прихильником думки, що це був лише воєнний союз двох держав, подібні союзи Україна укладала із Польщею із Кримським ханством із іншими. Це яскраво доводить в своїх творах В. Лепинський. Також критиччно оцінюють так зване "воз’єднання" України з Росією відомі вчені і дослідники М. Грушевський, М. Брайчевський. Російська сторона використала цю угоду в своїх цілях. Україна була бухром між Москвою і Туреччиною і між Москвою і Польщею. Так історично склалось, що від цього постраждала Україна. Піжніше до 300-ліття Переяславської угоди у 1934 році в Радянському Союзі було урочисто оголошено цей договір "воз'єднання". Це було їм так вигідно, що вони не хотіли, щоб Україна отримала свою незалежність, і щоб вона навіки залишалась колонією Росії.

Отже, договір між Україною і Росією не був тим договором, про який ми звикли чути, живучи в Радянському Союзі. Це була угода, зокрема воєнна угода, двох рівних держав, на рівних основах.

Але суперечки про Переяславську угоду ще будуть тривати і тривати, так як оригіналу договора немає!

Література.

1. Бобровник С. В. та ін. "Основи держави і права", -К - 1993 рік "АН України". Інститут держави і права ім. В. М. Корецького.

2. Гелей С. "Державницький світогляд В'ячеслава Лепинського" -Л - 1994 рік, "Центральна спілка споживчих товариств України", "Львівский торговельно-економічний інститут".

3. Полонська- Василенко Н. "Історія України" -К -"Либидь" 1993 рік.

4. Субтельний О. "Україна. Історія. ".