Сміливий виступ авторів одразу проти усіх авторитетів — політичного, соціального й літературного — дав підставу I. Франкові назвати цю книгу «явищем наскрізь революційним». Своїм змістом вона цілком відповідала тій місії, на яку чекав від спогадів про минуле М. Шашкевич: допомогти «воскресити в новій силі руську славу, руську власть!» Разом з тим це була перша в Україні книга, яка, за словами І. Франка, вказувала «далекий ясний образ свобідної всеслов'янської федерації в освіті і спільній роботі політичній». Появу «Русалки Дністрової» прихильно зустріли однодумці «Руської трійці». Її вітали визначні національно-культурні діячі України (М. Максимович, О. Бодянський, І. Срезневський, Т.Шевченко, М.Костомаров), представники польської, чеської, сербської і хорватської громадськості. Незважаючи на цензурну заборону, «Русалка Дністрова» поряд із «Кобзарем» Т.Шевченка стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу.

Підсумком патріотичної діяльності «Руської трійці» стало формальне визначення основних програмних засад українського національного руху в публіцистичній статті Я. Головацького «Становище русинів в Галичині», опублікованій німецькою мовою під псевдонімом Гаврило Русин у німецькомовному «Щорічнику з слов'янської літератури, мистецтва і науки» (Лейпциг, 1846p.). Цими програмними положеннями передбачалося піднесення українців Австрійської імперії до рівня інших національне відроджуваних слов'янських народів, звільнивши народні маси, передусім селянство, від гніту дідичів, бюрократії і лихварів, насамперед шляхом скасування панщини або заміни її чиншем; підняття середнього стану; піднесення промисловості, культури і законності шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою; запровадження шкільної освіти рідною мовою; викладання української мови у вищих школах з метою підготовки кадрів інтелігенції, здатної працювати в українськомовному середовищі; розвитку літератури, культивування історичних традицій, заснування журналів.

Першими кроками діяльності в дусі цих програмних засад були видання братами Яковом та Іваном Головацьким альманаху «Вінок русинам на обжинки» Відень, 1846—1847 pp.), який продовжував традиції «Руської трійці», поява в середовищі українських міщан Львова проекту заснування товариства «Руська матиця» для видання популярних книг для народу та його періодичного друкованого органу «Галицька пчола» (1847), пожвавлення праці духовенства над заснуванням україномовних народних шкіл (1847).

Стаття Я.Головацького, як і загалом діяльність «Руської трійці», знайшла жвавий відгомін не тільки в Галичині, а й поза її межами, її знали і схвалювали представники інтелігенції Буковини, серед яких поширювався також альманах «Вінок русинам на обжинки». Знайомство з діяльністю «Руської трійці» сприяло формуванню літературних інтересів та визначенню патріотичного напряму творчості закарпатського письменника Олександра Духновича (1803—1865). Багато спільного має, зокрема, його патріотична поезія «Вручаніє» («Я русин бил, єсьм і буду») з віршем М.Шашкевича «Руська мати нас родила». Визначною подією в культурному житті Закарпаття став вихід у світ його букваря «Книжица читальная для начинающих» (1847). Це була перша на Закарпатті книга, написана для народу і народною мовою. Вона здобула велику популярність у краї, витримала кілька видань і була важливим засобом протидії політиці мадяризації закарпатських українців.

Таким чином, діяльність «Руської трійці» засвідчила еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних і соціально-економічних. Це було ознакою завершення в основному першої стадії національного руху («збирання спадщини») вступу в нову, в межах якої належало вирішувати питання організаційної («культурної») і політичної діяльності.

Слід зазначити, що видання "Русалки Дністрової" не обійшлося безкарно для її авторів: Маркіян Шашкевич після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де виснажений працею та постійними дрібними перепонами помер у 32-річному віці. Якову Головацькому тривалий час не надавали сану священика, а Івану Вагилевичу, щоб уникнути переслідувань, довелося перейти у протестантську віру. Основна частина тиражу "Русалки Дністрової" була конфіскована, по Галичині й Україні розійшлося лише двісті примірників.

Руська інтелігенція у пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав прагнула довести, що вона мас за собою такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна її частина (староруси) посилалася на історію Київської Русі й Галицько-волинського князівства, на церковнослов’янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від полонізації в орієнтації на Російську імперію. У середовищі останніх верх взяла думка, що "краще втопитися у російському морі, ніж у польській калабані". Москвофіли заперечували існування окремого українського народу, а галицьких русинів зачисляли до "єдиного великоруського народу", що проживає на території "від Карпат до Уралу". Ця позиція була заявлена групою руської інтелігенції у львівській газеті "Слово" (1861—1887) після поразки Австрії в австро-прусській війні (1866). Москвофіли користувалися щедрою фінансово-організаційною підтримкою російського режиму, який використовував їх як протидію українському рухові. На москвофільські позиції перейшла більша частина старої руської інтелігенції, в тім числі й Яків Головацький. На хвилі зростання антипольських настроїв москвофіли перейняли керівництво в існуючих руських організаціях у Львові — Галицько-Руській матиці. Народному