Перемога російської ідеї в Галичині з огляду на сумне становище підросійських українців після Валуєвського й Ємського указів могла б стати трагедією всього українського руху. На щастя, цього не сталося. Незважаючи на тимчасову перемогу москвофільської течії, традиції "Руської трійці" і 1848 p. продовжували жити у галицькому суспільстві. Зростання національної свідомості у Галичині відбувалося під впливом українського руху на Наддніпрянській Україні і поширення поезій Тараса Шевченка. На початку 60-х років зароджується народовецький рух, представлений переважно молодою українською інтелігенцією. На його чолі стояли Володимир Шашкевич (син Маркіяна), Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Євген Згарський, Данило Танячкевич. У 1862—1866 pp. за їх участю у Львові виходили літературні часописи "Вечорниці", "Мета", "Нива", "Руслан". Народовці мали сильні впливи у студентських організаціях — громадах, які виникали і діяли за зразком Київської громади (перша така громада виникла у Львові 1863 p.). У 1868p. у Львові зусиллями народовців було утворене товариство "Просвіта", яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні й охоплювало своїми впливами широкі селянські маси.

Піднесення української орієнтації в Галичині стало наслідком свідомих зусиль східноукраїнських патріотів, які мали на меті перенести сюди центр всеукраїнської діяльності. У 1873p. за ініціативою наддніпрянців Олександра Кониського, Михайла Драгоманова та Дмитра Пильчикова на капітал полтавської поміщиці Єлисавети Милорадович за активної участі галицьких народовців у Львові було утворено літературно-наукове Товариство ім. Тараса Шевченка, яке після його реорганізації (1892) стало фактично всеукраїнською науковою академією. З 1880p. за редакцією Володимира Барвінського у Львові починає виходити щоденна українська газета "Діло" (сама назва газети свідчить про її опозицію до москвофільського "Слова"), а з 1883p. — літературний журнал "Зоря". У 1879p. Юліан Романчук розпочинає видавати газету для селян "Батьківщина". У 1885p. народовці засновують політичне товариство "Народна рада" на чолі з Юліаном Романчуком. Поступово народовці стають провідною силою у руському таборі, відтиснувши москвофілів на другорядні позиції. Великою моральною поразкою москвофільської течії був судовий процес 1882p. проти її лідерів — Івана Наумовича, Бенедикта Площанського та ін., звинувачених у державній зраді. Хоч звинувачені були й виправдані, слідство виявило непривабливі факти у діяльності москвофілів, зокрема їх зв'язки з російським режимом.

З кінця 80-х років народовці здобувають остаточну перемогу над москвофільським рухом. Перші програмні заяви народовців мали радикальний, антиклерикальний характер, але вони залишалися нечисленною групою міських інтелектуалів, які не мали доступу до українського села — основного джерела сили українського руху. Шлях до селянства лежав через сільське греко-католицьке духовенство. Це змусило народовців йти на компроміси з кліром і, відповідно, надати своєму рухові більш консервативного характеру.

3. Перші політичні партії в Галичині

Останнє десятиліття ХІХ століття було переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням наприкінці XIX ст. перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає в ширші маси. Це створює умови для формування масового політичногоим національним забарвленням. На історичну арену виходить нове, енергійніше й активніше покоління діячів, які модернізують українську політичну думку, висувають вимогу повної політичної самостійності України.

Однією з основних особливостей національного відродження на цьому етапі є пожвавлення зв'язків між Галичиною й Наддніпрянською Україною. І хоч темпи зростання національної свідомості і сила національного руху у цих двох регіонах залишалися різними, виникало немало політичних, культурних, наукових організацій, діяльність яких мала всеукраїнський характер.

Перші українські політичні партії з'явилися у Галичині. У жовтні 1890p. у Львові була створена Русько-українська радикальна партія (РУРП), яка у своїй діяльності прагнула поєднати теоретичні засади соціалізму з захистом соціальних інтересів українських селян та національних інтересів українців Галичини.

Крім того, партія прагнула до утвердження ідеалів наукового соціалізму, демократизації суспільного життя, використання здобутків культури й науки для піднесення національної свідомості й почуття солідарності серед українського населення.

Проголошувалися заборона дальшого поділу громадської власності, необхідність передачі громадам якнайбільше земель шляхом їх викупу за сприяння кредитних установ, а також перетворення громад в основну одиницю на базі добровільного об'єднання окремих виробників. Ці програмні положення доповнювались окремим пунктом 1895p. про те, що реалізація соціалістичних ідеалів можлива лише за повної політичної самостійності народу України. Засновниками й керівниками партії були І.Франко, М.Павлик, С.Данилович, Є.Левицький.

В діяльності радикалів поєднувалися як соціалістичні, так і національні сюжети. Щоправда, Франко, Павлик та деякі інші не сповна поділяли вчення основоположників наукового соціалізму щодо провідної ролі робітничого класу в суспільстві. Член партії Юліан Бачинський 1896p. видів публіцистичний твір “Поневолена Україна”, де з допомогою марксистського вчення обґрунтовував історичну правомірність прагнення українців до створення самостійної держави. Радикали видавали для селян газети «Хлібороб» і «Громада», посилювали свій вплив у громадських читальнях і домагались їх перетворення на свої осередки. В 1896p. під впливом радикалів у Городенківському й Коломийському повітах діяло вже 30 читалень. Радикали критикували панівний лад і москвофілів, захищали селян і робітників.

На початку 90-х років у народовський рух влилася нова група молодих діячів, які згодом стали загальновизнаними лідерами руху в Галичині — Євген Олесницький, Кость Левицький, Степан Федак та ін. Перед загрозою російської експансії австрійський уряд зробив спробу примирити між собою українців і поляків. Ця