Однак, вистоявши під натиском революційної бурі правлячі кола швидко втратили інтерес до українців і пішли на зближення з угорським і польським дворянством. У 60-х рр. цей процес завершився перетворенням Австрії в дуалістичну Австро-Угорську імперію з наданням обмеженої крайової автономії Галичині. Це фактично означало передачу адміністративної влади в краї польській аристократії, спричинило нове ущемлення національних прав українського населення. За таких умов з ідеєю австрійської федерації українцям довелося розпрощатися, проте це означає, що суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях був марним: він сприяв політичному розвитку української інтелігенції, кристалізації тих національних ідей, які згодом стали стрижнем Української незалежної держави.

Література

1. Баран В., Грицак Я., Зайцев О. та ін. Історія України. – Львів, 1998.

2. Борисенко В. Й. Курс української історії. – К., 1996.

3. Історія України. Нове бачення / під ред. В. А. Смолія. – К., 1995.

4. Історія української культури / під ред. С. М. Клапчука, В. Ф.Остафійчука. – К., 2000.

5. Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 1995. – Вип. 2. – С 59 – 60.