Як ми змогли переконатися, щонайпершим результатом сприйняття індивідом правомірності “принципу рівності можливостей” є усвідомлення приниженості свого власного становища, подібно до того, як Адам і Єва, скуштувавши плодів дерева пізнання добра і зла, раптом усвідомили, що вони голі і засоромилися своєї голизни. “Раніш ніж виникне соціальний конфлікт, раніш ніж вороже ставлення стане дією, менш привілейована група повинна усвідомити, що вона насправді чогось позбавлена. Вона повинна прийти до переконання, що позбавлена привілеїв, на які має право претендувати”19

Те, що раніше сприймалося як природний стан, перетворилося на джерело страждання. Таким чином, прямим наслідком впровадження “принципу рівності можливостей” є поява в індивідуальній та громадській свідомості “комплексу приниженості”. Якщо ХІХ століття - епоха формування “комплексу приниженості”, то ХХ століття - епоха його реалізації в суспільному житті. Культура ХІХ століття заклала сценарій суспільно-політичного життя ХХ століття. Невипадково для наших сучасників саме література ХІХ століття стала “класичною” літературою, тобто саме в ній ми шукаємо духовні орієнтири.

За такої світоглядної ситуації “комплекс приниженості” виникає від самого усвідомлення існування осіб з вищим, ніж у даного індивіда, соціальним статусом. Вищий соціальний статус іншої людини за таких умов може бути сприйнятий мною як легітимний лише у тому випадку, якщо визнається наявність у останнього більших здібностей та заслуг, ніж у мене самого. У такому випадку це призводить до заміни “комплексу приниженості” “комплексом меншовартості”. Тобто індивід опиняється у не зовсім приємній ситуації вибору між цими двома комплексами. У випадку, коли вибирається другий з-поміж них, тим самим вибирається життєва позиція та життєвий сценарій соціального аутсайдера, який намагається задовольнитися тими радощами життя, які здатне надати його “аутсайдерське” становище. Якоюсь мірою такий життєвий вибір є спробою відтворення “архаїчного” життєвого сценарію, властивого становому суспільству. Але такий вибір суперечить духовній домінанті суспільства сучасного, тому зробити його більше шансів має особа, відсторонена від сучасного культурного та духовного життя (наприклад, люди з невисоким освітнім рівнем, члени ізоляціоністськи налаштованих релігійних громад чи представники невеликих “реліктових” етносів, що існують в чужому етнічному оточенні).

Таким чином, духовна атмосфера сучасного суспільства підштовхує особу до побудови своєї соціальної поведінки, керуючись “комплексом приниженості”, він набув рис тотальності, ним пройняті практично всі сфери суспільного життя і суспільної взаємодії.

Людина страждає від усвідомлення своєї “нижчепоставленості”, спрага життєвого успіху стає невтолимою і вимагає постійного зовнішнього підкріплення як через підвищення власного соціального статусу, так і через підтвердження “нижчепоставленості” соціальних аутсайдерів. Тобто виникає необхідність у збереженні (хоча й у модифікованому вигляді) соціальної символіки соціальної вищепоставленості-нижчепоставленості, яка була досить розвиненою у становому суспільстві (володіння престижними речами, певний стиль життя та соціальної поведінки, мови і т.ін.).

У сфері міжнаціональних відносин подібний мотив може знайти прояв у системі негативних стереотипів стосовно національних (расових, релігійних) меншин. Як пише Л.Козер, “расистські та релігійні забобони, направляючи ворожість на об’єкти, позбавлені можливості опору, вносять величезний вклад у підтримку стабільності існуючих соціальних структур, виконуючи функцію інститутів - “захисних клапанів”20 (тобто таких, що знімають соціальну напруженість в соціальній системі. – М. М.).

Домінування в громадській свідомості “комплексу приниженості” передбачає наявність страху перед втратою досягнутого суспільного становища, переходу до нижчих за престижем суспільних груп. Власне, сам факт існування ієрархії престижу соціальних та соціально-професійних груп є можливим лише за умов існування у громадській свідомості “комплексу приниженості”, адже інакше просто не існує сенсу в існуванні у громадській свідомості такої “шкали престижу”, яка є не лише індикатором соціальної ієрархії, але й, що, мабуть, важливіше, чинником формування соціального самопочуття.

“Комплекс приниженості” проявляється не лише на рівні індивідуальної свідомості, але й на рівні свідомості малих груп (наприклад, сім’ї) та великих соціальних груп (включаючи етноси). Причому індивід може відчувати себе приниженим як у малій групі, так і належати до приниженої (згідно з його оцінкою) великої соціальної групи чи до приниженого етносу. Як пише Р.Шпорлюк, націоналісти “переймалися питанням - як промислова революція вплинула на становище їхньої нації (яка нерідко ще перебувала в стадії формування) у порівнянні з іншими націями” (курсив мій. - М.М.)21Таким чином, на початку ХІХ століття зростає значення національності як чинника формування макросоціальної ідентичності, разом із формуванням “комплексу національної приниженості” представників недержавних етносів.

Нація може відбутися лише тоді, коли виступає як спільнота, консолідована на основі певної ідеології чи (скоріше) соціального міфу. А національна свідомість може бути визначена як певна ідеологічна концепція, “накладена” на усвідомлення спільності походження та культурної спорідненості. У недержавних націй подібні ідеологічні концепції артикулюються як “націоналістична ідеологія”. Саме наявність національної етноконсолідуючої ідеї, національного міфу в умовах недержавності нації призводить до виникнення політичного націоналізму. Мовні, культурні чи релігійні відмінності створюють лише базис, підґрунтя для виникнення націоналізму, але самі по собі недостатні для його появи.

Бердяев Н. Судьба России: опыты по психологии войны и национальности. – М.: Мысль, 1990. – С. 93. 

Sewell W.H. Ideologies and Social Revolutions: Reflections on the French Case // Journal of the Modern History. – 1985. – №1. – P. 60–61.  

Де Токвіль А. Давній порядок і революція. – К.: Юніверс, 2000. – С. 20. 

Бердяев Н. Судьба России. – С. 88-89. 

Там само. – С. 86. 

Козер Л. Функции социального конфликта. – М.: Идея-Пресс, 2000. – С. 53. 

Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. –