ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окре-мих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад-ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова-джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор-мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС, зібрав-ши командирів військових частин гарнізону міста, нака-зали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультиматив-но зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України напра-вило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та ке-рівництво Кримської АРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму ви-ступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на роз-в'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридич-ної сили на території УРСР.

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав спів-вітчизників не підкорятися волі заколотників, створюва-ти структури активного опору, вдатися до всеукраїнсько-го страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опо-зиція в республіканському парламенті — засудила держа-вний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України.

Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тися-чі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до бу-динку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демокра-тії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор.

,Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РСФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих вій-ськових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії краї-ни було покінчено.

Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. ЗО серп-ня Президія Верховної Ради України заборонила діяль-ність Компартії України як складової частини КПРС.

Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному бе-резі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відігра-ло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками.

3. Утворення незалежної Української держави. Референдум 1 грудня 1991 року.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс-торичний документ виняткового значення для долі укра-їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаче-ного Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими до-кументами, здійснюючи Декларацію про державний суве-ренітет України, Верховна Рада урочисто проголошує не-залежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чин-ність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейт-ралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях рес-публіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президен-том СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладен-ня нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгорта-тимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен гро-мадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у го-лосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відпо-віли 28804,1 тис. виборців (90,92%). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність прого-лосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.

За результатами референдуму вже ні в кого не