могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою са-мостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII ст. Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення поми-лок, зроблених на двох попередніх етапах існування дер-жавності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр.
4. Результат історичного значення розпаду СРСР та утворення СНД.
Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.
7—8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верхов-ної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Не-залежних Держав (СНД).
21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Ро-сії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдо-ви, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати; кож-на республіка стала самостійною. СНД не є державою, во-на не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами.
Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Вона є закономірним наслідком багатовікового прагнен-ня народу. Свою незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обста-вин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольно-му, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільс-тві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності. Соціально-еко-номічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршува-лося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до нама-гання радянських республік здобути незалежність і не за-важало розпаду СРСР. Україна стала суверенною держа-вою без кровопролиття, мирним шляхом.
24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отри-мав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.
Висновок
Акт проголошення незалежності України був підтверджений волею українського народу на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Його результати виявилися настільки переконливими, що світове співтовариство одразу повірило в існування незалежної України. За лічені тижні десятки країн оголосили про дипломатичне визнання нової держави.
Довідково: Під час всеукраїнського референдуму на запитання “Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України” “так” відповіли 28.804.071 громадян, або 90,32%; “ні, не підтверджую” - 2.417.554 громадянина, або 7,58%.
Своїм вибором 1 грудня 1991 року український народ підтвердив відданість ідеалам демократії, свободи, побудови власної держави. Результати всеукраїнського референдуму засвідчили, що комуністична доба закінчилася, і не було вже такої сили, яка могла б повернути колесо історії назад.
Перед керівництвом України постало стратегічне завдання - відновлення державності, закладення і зміцнення її основ. Суверенітет України передбачав створення власної системи органів державної влади, визначення концептуальних підходів до питань організації державної влади та конституційного статусу вищих ланок державного управління, влади, формування правових засад державного механізму.
Однак розв'язанню цих складних завдань заважала застаріла правова система України, що нашвидкоруч кроїлася із успадкованих від колишнього СРСР законів, які вступали в протиріччя з політичною та економічною реальністю. Протиріччями характеризувалась і конституційна база державної влади. Зокрема, Конституція Української РСР 1978 року не закріплювала демократичні принципи конституціоналізму. Адже радянська правова доктрина відводила державі і праву роль основних засобів побудови соціалізму і комунізму, не визнаючи концепції “правової держави”. Відповідно механізм державної влади практично ігнорував принцип поділу влад, оскільки закріплена в Конституції керівна роль КПРС слугувала базисом однопартійного диктату в усіх сферах державного і суспільного життя. При цьому не визнавався принцип політичного плюралізму, а правове регулювання прав і свобод громадян підпорядковувалося єдиній кінцевій меті - побудові комунізму, відкидаючи стандарти міжнародного гуманітарного права. Основою економічної системи України визнавалася соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Література.
1. Історія України. Короткий огляд, Дрогобич, 1992 р.
2. В.І.Танцюка. Політична історія України. Посібник, Київ, 2001 р.
3. Степан Рудницький. Чому ми хочемо самостійної України, 1994 р.