сфері літератури та мистецтва особливо нестерпним було некомпетентне втручання номенклатурного чиновництва. Літературне життя Полтави характеризувалося встановленням щонайпильнішого контролю над творчістю письменників. Справжнім центром національної музичної культури Полтави став музичний технікум (нині училище), який у 1928 – 1933 роках очолював відомий деригент і композитор Ф.М. Попадич. В першій поовині 30-х років Полтава не мала свого стаціонарного театру. Тільки в травні 1936 року в місті створили український театр музичної драми ім. М. В. Гоголя. Художників міста в 1927 – 1930 роках об’єднувала Полтавська філія Асоціації художників Червоної України.
У 30-ті роки життя полтавців, як і всього народу, залишалось соціально незахищеним. Під час масових сталінських репресій будинок колишнього земського банку по вулиці Жовтневій перетворився у найжахливіше місце у Полтаві. Тут у приміщенні обласного управління НКВС слідчі жорстоко катували невинних громадян. Пік кривавої вакханалії припадає на другу половину 1937-го – першу половину 1938 року. Тоді на території області було заарештовано 12469 чоловік. Чоловіки і жінки… Українці, росіяни, євреї… Молодь і люди похилого віку… Всі вони були рохчавлені бездушною репресивною машиною тоталітаризму.
Тридцяті роки… Полтава стала одним з культурних, індустріальних центрів України. Разом з тим остаточне утвердження адміністративно-командної системи не дозволяло належним чином матеріально стимулювати виробничу діяльність людей, що вело до низької продуктивності праці і в кінцевому підсумку до неефиктивної економіки в цілому. А сталінський політичний режим, режим тоталітаризму, закріпив правову і соціальну незахищеність громадян, відібрав життя в тисяч полтавців.