Серед праць узагальнюючого характеру, що вийшли друком у останні роки, варто назвати дослідження Богдана Яроша «Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-ті—50-ті роки XX століття. Історико-політологічний аспект», Станіслава Кульчицького «Комунізм в Україні: перше десятиріччя, 1919— 1928», Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного правління в СРСР (1917—1941 рр.). Джерелознавче дослідження» та інші. Поповнилися новими виданнями теми голоду в Україні початку 20-х і 30-х років, 1946—1947 років, депортацій із України, політики і репресивних акцій щодо національних меншин, культурного життя Західної України у 1939—1953 роках, діяльності Інституту історії України за умов тоталітаризму. Триває видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» про репресії в різних областях України, що дає можливість панорамного бачення дій комуністичного режиму, підкреслити специфіку цих дій в різних регіонах. Продовжується розробка проблем, пов’язаних із діяльністю Організації Українських Націоналістів (ОУН) і діями Української Повстанської Армії (УПА). Нещодавно надруковано кілька збірників, у яких вміщено документи про цю діяльність. Цікаво те, що тепер читачеві надається можливість порівняти совєтські, нацистські і, власне, документи ОУН і УПА.

Все ще занадто мало відомо про комуністичні концтабори в Україні і про місця масових поховань. Нині і в цьому питанні є зрушення. Зокрема, видано збірник документів і свідчень про масові розстріли у Вінниці у 1937—1938 роках, з’явилась книжка про ще одне місце масових розстрілів і поховань — селище Биківня під Києвом. У минулі роки було видано чимало цікавих спогадів. Ці видання разом із такими класичними працями української мемуаристики, як «Історія мого покоління» Івана Майстренка і «Зустрічі і прощання» Григорія Костюка (видані КІУсом) складають важливе джерело для досліджень подій 20-х—40-х років.

Одне з найприкметніших явищ в українській історіографії — це початок публікації недоступних раніше оригінальних документів ЧК-ГПУ-НКВД. Блок таких документів було вміщено в журналі «Наше минуле». З 1994 року на базі Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ) почав видаватися журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», в якому друкуються закриті раніше матеріали. Почалося видання документів і матеріалів регіональних відділень колишніх комуністичних спецслужб.

В Україні не існує спеціальної установи або якогось центру, які б займалися винятково історією терору, історією тоталітаризму, послідовним виданням документів з цієї тематики (скажімо, так, як це робить у Москві Міжнародний Фонд «Демократія»). Такого роду дослідження здійснюються передусім фахівцями, які працюють в Інституті історії України НАН України, в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, у Національному Київському університеті, в інших дослідницьких й учбових закладах України. Одначе питання, сказати б, інституалізації досліджень тоталітарної проблематики залишається гострим і нагальним. По суті це є питання організації установи, яка б професійно і цілеспрямовано займалася неупередженими дослідженнями тоталітарної доби в Україні, створила б відповідний архів, реалізувала відповідні проекти, в першу чергу видання фундаментальної документальної серії і спогадів свідків подій.

Значну публікаторську роль — і це по суті є своєрідним сучасним українським феноменом — після 1991 року почав відігравати (звісно, у межах своєї відомчої приналежності) Державний архів СБУ. З 1996 року ДА СБУ разом із Центральним архівом Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації Республіки Польщі, а також з Центром історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України розпочато роботу над багатотомною видавничою серією «Україна і Польща у 30-х—40-х роках XX століття. Невідомі документи з архівів спецслужб», перший том якого, присвячений польському підпіллю у Західній Україні в 1939—1941 роках вийшов друком у 1998 році. Другий том під назвою «Польсько- українські переселення 1944—1946 років» побачив світ у 2000 році.

Разом із Українським науковим інститутом Гарвардського університету (США) та історичним факультетом цього університету розпочато дослідницький проект «Суспільство очима чекістів. Інформаційна діяльність ЧК-ГПУ-НКВД в Україні у 1920—1941 роках». Останній проект, зокрема, має винятково важливе значення для наукового розуміння специфіки комуністичної суспільно-політичної системи, де каральні органи виконували не лише правоохоронні функції, а й грали одну з ключових ролей у політичній боротьбі і в здійсненні глобальних соціально-економічних перетворень.

Нині розпочато ще один спільний українсько-ізраїльський проект «Євреї України у добу комуністичного панування, який хронологічно охоплює 20-ті—50-ті роки XX століття. Сподіваємося на успішну співпрацю з нашими колегами-дослідниками з Ізраїлю.

Як засвідчують документи, основною особливістю терористичних акцій в Україні у 20-50-ті роки є те, що вони завжди мали «антинаціоналістичне» забарвлення. Більшовицькі органи безпеки розглядали українців як потенційно небезпечну масу, завжди, незалежно від декларованої партією політичної лінії, ретельно збирали компрометуючий матеріал проти тих, хто виявляв симпатії чи співчуття до ідеї української самостійності або навіть просто ідентифікував себе українцем чи українкою. Збереглися численні спеціальні доповіді ЧК-ГПУ-НКВД про настрої серед різних категорій населення України, а окремо по особливо уважно відстежуваній чекістами категорії української контрреволюції» або «українській шовіністично настроєній інтелігенції». Цей матеріал на сьогоднішній день вивчено ще дуже погано. Тим часом він має неабияке значення, оскільки переконливо засвідчує, що чекісти — і цей феномен це належить проаналізувати — ніколи не ідентифікували (і навіть не прагнули) себе з місцевим населенням. Вони завжди відчували себе якоюсь «третьою силою», що спостерігала і «обслуговувала» націоналістично налаштованих «тубільців».

Хто саме був у цьому «обслуговуючому персоналі»? У пошуках відповіді на це також зроблено новий крок. У 1997 році вийшла друком книжка «ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи» (Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. — Київ, 1997). Крім іншого, вона