містить також біографічні нариси про кількох впливових чекістів, які працювали в Україні, і майже 200 коротких довідок про чекістів різного рівня. Невдовзі виходить друком книжка «Всеволод Балицький: Особа, час, оточення»; підготовлена мною у співавторстві з харківським дослідником Вадимом Золотарьовим. Це перша повна біографія колишнього могутнього шефа ЧК-ГПУ- НКВД в Україні, написана за матеріалами, які ми збирали упродовж майже 10 років.
Про підгрунтя багатьох терористичних акцій початку 30-х років тепер стало відомо значно більше, ніж раніше, завдяки розшуканим нещодавно матеріалам про українців-в’язнів Соловків, одного з найсуворіших таборів доби комуністичного панування. Сталося так, що 1997 року, коли виповнилася 60-та річниця з часу масових соловецьких розстрілів, працівники ДА СБУ, Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і ентузіасти з Санкт-Петербурзького науково-інформаційоного центру «Мемориал» об’єднали свої зусилля у з’ясуванні нових обставин загибелі в’язнів із України. Відряджена СБУ пошукова група привезла з Архангельська та Соловків цікаві й цінні матеріали, які увійшли до тритомного науково-документального видання (Остання адреса. До 60- річчя соловецької трагедії. К., 1997— 1999. — Т. 1-3). Ця унікальна публікація, в підготовці якої я брав участь, містить подробиці, що стосуються розстрілів в’язнів в урочищі Сандармох під Мєдвеж’єгорськом (Карелія), а також «розстрільні»протоколи засідання особливої трійки Управління НКВД по Ленінградський області, на підставі яких, власне, і відбулася каральна акція.
Насильницькі акції і масові вбивства з початком війни досліджені відносно добре. Недостатньо дослідженими залишаються проблеми політичного терору проти України у повоєнний час, хоча тут також були свої закономірності. Розгорнуті під час «ждановщини» пошуки «українського буржуазного націоналізму» у творах науковців, літераторів, митців наприкінці 40-х років переросли у відверто антисемітську кампанію, пошуки «єврейського націоналістичного підпілля».
Докладно нерозробленою залишається та проблема, яку невдовзі після смерті диктатора «українську карту» у боротьбі за владу намагався розіграти Лаврентій Берія. 16 травня 1953 року він підготував спеціальну записку про недоліки в роботі колишніх органів МГБ УРСР по боротьбі з націоналістичним підпіллям, у якій ішлося про ситуацію у Західній Україні. Завдяки цій записці (яку деякі дослідники помилково кваліфікували виключно як провокативну) і подій навколо неї стають ще більш зрозумілими негативні наслідки жорстокої політики режиму на західних теренах України. 26 травня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС було ухвалено постанову «Питання західних областей Української РСР». Це цікавий документ, в якому, зокрема, наводились такі цифри: з 1944 до 1952 року в західних областях України різними формам репресій було піддано близько 500 тисяч осіб, у тому числі заарештовано понад 134 тисячі, вбито понад 153 тис., вислано довічно за межі УРСР понад 203 тис осіб, близько 8000 молоді перейшло на нелегальний стан. До речі, записку на таку саму тему Л. Берія 8 травня 1953 року підготував і по діяльності органів МГБ Литовської РСР. Після його поразки у боротьбі за владу і арешту 2 липня 1953 року Президія ЦК КПРС ухвалила рішення про вилучення обох записок із протоколів Президії, а затверджені по них рішення скасувала як такі, що сприяють «активізації буржуазно-націоналістичних елементів».
Очевидно, що багато ще належить зробити, щоб написати повноцінну історію політичного терору в Україні. Зрозуміло, що цього неможливо досягнути без серйозної наукової дискусії і навіть полеміки, у першу чергу концептуальної і методичної дискусії щодо історії України за доби комуністичного панування.
Використана література:
О.Субтельний. Історія України. – К., 1998.
Лановик Б.Д. та ін. Економічна історія України та світу. – К., 1999.
О.Субтельний. Історія України. – К., 1994.
Нариси з історії України. / За ред. Ковалевського І.С.