В процесі реорганізації армії за окрему військову одиницю було прийнято курінь, що складався з чотирьох - п’яти сотень і мав свої допоміжні служби. Полки як військові частини залишалися лишень в окремих випадках, зокрема, там, де вони формувались на основі Українських Січових Стрільців. Загалом військова вертикаль становила схему: рій - чета - сотня - курінь - бригада - корпус - Галицька армія.

Отже, Українські Січові Стрільці лишили помітний слід в історії Українських Збройних Сил, одну з найбільш романтичних і найтрагічніших її сторінок. Прикладом для наслідування є любов стрільців до України, здатність на самопожертву заради здобуття незалежності свого народу.

2. Громадсько-освітні та мистецькі структури Українських Січових Стрільців

На початку ХХ ст. завдяки ініціативі передових кіл галицько-українського суспільства, насамперед молоді, в Україні було відновлено національне військо — леґіон Українських Січових Стрільців, яке стало наочним доказом живучості ідеї української незалежності, відкрило нову сторінку змагань українців за волю. Діючи у надзвичайно складних умовах Першої світової війни, стрільці зумiли перетворити свій леґiон у добре вишколену, фактично, українську вiйськову формацiю з нацiональною символiкою, власними одностроями й вiдзнаками, а також українською офiцiйною мовою та українською термiнологiєю.

Поставивши основною метою виборення Української держави, стрілецтво, окрім участі у бойових діях, старалося організувати своє внутрішнє життя таким чином, щоб виконувати завдання національного характеру. Для цього в леґіонi були створенi, крiм бойових, iншi легальнi й нелегальнi структури, які дозволяли стрілецтву підвищувати свій ідейно-політичний рівень, активно займатися самоосвітою, налагоджувати тісні зв’язки з українським населенням, проводити серед нього національно-освідомлюючі акції, дбати про створення та залишення для нащадків пам’яток, що відображали б боротьбу УСС за волю України тощо. Серед цих структур важливе місце займали «Кiш», «Вишкiл», «Збiрнi Станицi», «Пресова Кватира», бiблiотека, освiтнi та культурно-мистецькi гуртки. Їх дiяльнiсть істотно визначала обличчя леґіону УСС та сприяла зростанню його популярностi серед українського народу.

Першою допомiжною формацiєю, що офiцiйно, хоч i з великими труднощами постала в стрiлецькому леґіонi, була так звана «кадра» — «Запасна сотня УСС» (самi ж стрiльцi називали її за козацькою традицiєю «Сiчовим Кошем»). Вона почала свою дiяльнiсть наприкiнцi березня 1915 р. пiд керiвництвом сотника Никифора Гiрняка i була обмежена до 250 чоловік. Її головним завданням було вербувати й вишколювати нових добровольцiв, бо в умовах неприхильного i навiть ворожого ставлення австрiйського командування до Українського Січового Стрілецтва виникла загроза подальшого iснування леґіону. Тому тим, що стрiлецька формацiя раз за разом вiдновлювала сили пiсля тяжких втрат на фронтi, слiд завдячувати, поряд iз високою нацiональною свiдомiстю українського юнацтва, яке добровiльно зголошувалося до УСС, i енергiйним і продуманим дiям командування Коша. Воно часто свiдомо iгнорувало австрiйськi закони та вживало рiзних заходів для збiльшення кiлькості добровольцiв i збереження їх для леґіону, бо були й випадки, коли австрiйське командування вiроломно забирало стрiлецьких новобранцiв до своїх частин.

Поряд iз Кошем, набором добровольцiв займалися й iншi стрiлецькi установи, що були з ним у тiсному зв’язку. Зокрема, «Збiрнi Станицi УСС» у Львовi (очолював сотник Михайло Волошин) та Вiднi (четар Дмитро Катамай), «Поборова Станиця УСС», яка почергово проводила роботу в Стрию, Станіславі та Львові (четар Олекса Новаківський). Певний час діяла «Збірна Станиця УСС» у Мармороському Сиготi на Закарпаттi (четар Юліан Буцманюк), яка, незважаючи на свою низьку вербувальну ефективність, спричинилася до зукраїнізування міста і була осередком культурно-освітнього життя на Східному Закарпатті. Також були створені три «Комісаріати УСС» на Волині — формально для рекрутації добровольців, а в дійсності для ведення просвітницької праці серед місцевого населення та для організації українських шкіл. Завдяки спiльнiй дiяльностi згаданих інституцій загальна кiлькiсть УСС, зареєстрованих у Головнiй книзi Коша, за різними даними, становила на 1 листопада 1918 р. вiд 9000 до 9600 осiб.

На початку 1915 р. постала ще одна стрiлецька формацiя, що отримала назву «Пресової Кватири». Її осередок був як на фронтi (спочатку тут дiяла так звана «Артистична Горстка»), так i в Кошi. Подібні установи були й в австрійській армії, але лише при вищому командуванні, та й з’являтися вони почали тільки наприкінці 1915 р. Серед стрілецтва ідея про заснування такого культурно-мистецького осередку зародилася вже в 1914 р. завдяки ініціативі сотника Никифора Гірняка, четарів Юліана Буцманюка та Петра Герасиміва, хорунжого Івана Іванця, підхорунжого Миколи Угрина-Безгрішного, лікаря Івана Рихла. Головним завданням «Пресової Кватири» було збирання матерiалiв до iсторiї Українських Січових Стрільців та збереження їхнiх традицiй. Але на практицi вона мала ширшi повноваження i, об’єднуючи в своїх рядах людей з лiтературно-мистецьким хистом, стала своєрiдним центром, який органiзовував i спрямовував духовне, культурне та творче життя леґіону. За словами одного з учасникiв, стрiлецтво вже тодi усвiдомлювало, що творить першу сторiнку новiтньої української iсторiї i що треба зберiгати свої слiди, щоб нащадки не стояли перед пустими сторiнками української минувшини, а також, щоб цим «будити» українське громадянство та поширювати серед нього нацiональну свiдомiсть i прагнення до волi.

На фронтi у «Пресовiй Кватирi», якою керував четар Юліан Буцманюк, а з травня 1915 р. — четар Iван Iванець12, успiшно працювали, незважаючи на важкi умови, поети i лiтератори: пiдхорунжi Роман Купчинський, Левко Лепкий i Василь Дзiковський, четар Iван Балюк; художники: хорунжий Юліан Назарак та стрiльцi Осип Курилас, Лев Ґец, Осип Сорохтей; музикант та керiвник оркестру УСС пiдхорунжий Михайло Гайворонський; фотографи: пiдхорунжий Теофіль Мойсейович, стрiлець Василь Оробець та iнші. Багато їхнiх творiв