Дiяльнiсть започаткованої 9 березня 1915 р. «Пресової Кватири» в Кошi, обов’язки голови якої виконували Теофіль Мелень, пiдхорунжий Осип Назарук, а з жовтня 1915 р. пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний, дещо вiдрiзнялася вiд польової. Особливiсть полягала в тому, що тут працювали i над загальною освiтою, i над поглибленням нацiональної свiдомостi стрiлецтва. Згiдно зі статутом кошевої «Пресової Кватири», її робота подiлялася на 8 вiддiлiв (письменникiв-дописувачiв, спiвакiв, музикантiв, рисувальникiв, рiзьбярiв i малярiв, фотографiв, а також науковий, видавничий та економiчний), якi дозволяли охопити стрiлецьке життя та дiяльнiсть у всiй їх багатоманітності.

Тут активно працювали вiдомий прозаїк пiдхорунжий Осип Назарук, мистецтвознавець пiдхорунжий Микола Голубець, поет пiдхорунжий Юрко Шкрумеляк, музикант Антін Баландюк, фотограф пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний та багато iнших. Нерiдко один i той же член «Пресової Кватири» був одночасно i малярем, i фотографом, i дописувачем у рiзноманiтнi часописи. Всi розумiли значення своєї працi, тому намагалися зробити якнайбiльше.

Безпосередня активна дiяльнiсть кошевої «Пресової Кватири» почалася в травнi 1915 р. iз заснуванням читальнi (завідувачем був підхорунжий Лев Камінський, а згодом — вістун Захар Ткачук) й бiблiотеки (підхорунжий Степан Чумак та вістун Адам Лушпінський)15. Забезпечували їх лiтературою та пресою як за допомогою ряду українських iнституцiй, так i за рахунок самого стрiлецтва. У квiтнi 1916 р. в бiблiотецi Коша нараховувалося близько 600 книг, переважно українських. Серед них твори Миколи Аркаса, Володимира Антоновича, Володимира Винниченка, Миколи Гоголя, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Тараса Шевченка, Еміля Золя, Анатоля Франса, Льва Толстого, Еммануїла Канта та багатьох iнших авторiв. Незважаючи на постiйне розширення бібліотечних фондів, вiдчувалася нестача книг, бо серед стрiлецтва був на них великий попит. До речi, своєрiдна бiблiотека, книжки якої переносили в ранцях i передавали з рук в руки, iснувала i серед фронтових частин УСС. (Про значення книг для стрілецтва свідчить той факт, що коли група Українських Січових Стрільців втікала з російського полону, то, незважаючи на далеку дорогу, взяла з собою бібліотеку, яку там вдалося зібрати). Значною популярністю користувалася й стрілецька читальня, де завжди можна було ознайомитися з новими публікаціями в часописах, зіграти в шахи чи просто подискутувати в тісному колі. З часом обидвi названi iнституцiї перетворилися в один iз осередкiв духовного та товариського життя кошовикiв.

Стрiлецька гiмназiя, яка пiзнiше стала називатися «етапною гiмназiєю УСС», почала працю 3 червня 1915 р. з iнiцiативи вiстуна Степана Прiдуна, студента-фiлософа Вiденського унiверситету. Її доцiльнiсть вiн мотивував тим, що стрiльцi повиннi прислужитися своїй Батькiвщинi не тiльки крiсом, а й наукою, особливо в той час, коли вона цього потребує. Навчали у стрiлецькiй гiмназiї як новобранцiв, так i «стару войну»; їх число коливалося, залежно вiд фронтових обставин, вiд 20-30 до майже 230 чоловік. Спочатку цим займався тiльки сам Прiдун, а згодом йому на допомогу прийшли студенти-фiлософи Чернiвецького унiверситету — десятник Iван Гуцуляк, стрiльці Андрій Дiдик і Теодор Вишиваний; викладачі гімназій — пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний, четар Сава Никифоряк, стрiльцi Юліан Мiнко, Юліан Гiрняк, Лев Смулка, Антін Лотоцький та iнші.

Незважаючи на плиннiсть учнiв, якi вiдходили на фронт, часту змiну постою Коша, вiдповiдно й гiмназiї, вiдсутнiсть примiщень та пiдручникiв, якi стрiлецькi викладачi нерiдко змушенi були купувати за власнi кошти i таке iнше, навчання вiдбувалося здебiльшого регулярно. Серед предметiв були: українська, грецька, латинська та нiмецька мови, iсторiя України, математика, фiзика, природознавство, а також психологiя, логiка, iсторiя фiлософiї, стародавня iсторiя та iнші. Щосереди вiдбувалися читання «Iсторiї України» Миколи Аркаса, на якi приходили фактично всi стрiльцi, вiльнi вiд служби. Нерiдко лекцiї, якi проводили досить часто то на свiжому повiтрi, то в помешканнях самих учителiв, закiнчувалися дружнiми розмовами учнiв та їх наставникiв.

Необхiдно також пiдкреслити, що всi стрiльцi-гiмназисти, незважаючи на специфiчнi умови, вчилися охоче й енергiйно, особливо пiсля того, коли їм, починаючи з кiнця 1915 р., було дозволено здавати iспити за прослуханi курси. В певнi строки вони виїздили до українських гiмназiй i там, на основi здобутих у стрiлецькiй гiмназiї знань, здавали iспити. Тiльки до травня 1916 р. такi iспити здали понад 100 УСС. Загалом же близько 140 стрiльцям удалося подібним чином закiнчити гiмназiї. (У середині 1916 р. на 1665 старшин і бійців фронтових сотень першого полку УСС 27,66% мали вищу й середню і, принаймні, стільки ж – неповну середню освіту). Це мало неабияке значення для всiєї нацiональної справи, особливо якщо врахувати тодiшнiй освiтнiй рiвень галицько-українського суспiльства.

Як згадував УСС Михайло Савчин, стрілецтво пам’ятало про необхідність самоосвіти навіть у екстримальних умовах. Зокрема, стрільці, які навесні 1917 р. перебували у російському полоні в містечку Дубовки, що знаходилося за 50 верст від Царицина, підтримали ініціативу четаря Кучабського організувати систематичні курси з різних ділянок науки. Адже, як зазначалося, “Нас бо жде праця в Україні, тому не вільно нам марнувати часу”. Викладачами були: Андрій Мельник (політична економія), Іван Чмола (географія України), Роман Сушко (кооперативний рух), Василь Кучабський (історія України). Там же старшинами УСС було підготовлено вкрай потрібну для українського війська працю “Муштровий впоряд для піхоти”. Нею користувався корпус Січових Стрільців, а згодом, за часів Директорії, вона