Творення стрілецьких пісень нерідко зумовлювали реальні події, факти, імена, випадки з життя. Схвилювавши кого-небудь зі стрілецьких піснярів, вони ставали темами поетичного оспівування, водночас передаючи майбутнім поколінням «живі спогади про славне минуле стрілецтва, про бої, смерть та любов, про геройство й жертви, про веселі й сумні переживання товаришів зброї». Пісня завжди означала для українців щось більше ніж тільки пісня. Вона була водночас історією й ідеологією, невиплаканою тугою й вірою в краще майбутнє.

На війну йшли Українські Січові Стрільці під звуки старих козацьких та новітніх січових і патріотичних пісень. Найпопулярнішими серед них в цей час були: «Ще не вмерла Україна», що виконувалася у найбільш урочисті моменти, «Ой з-за гори чорна хмара встала» (перероблена на стрілецький манер), «Гей на горі там женці жнуть», «Ми гайдамаки», «Не пора», «Стій, царю, стій», «Ой у лузі червона калина» та інші.

Щодо останньої з них, то можна стверджувати, що вона стала першою стрілецькою піснею. Основою для її написання були слова, взяті з історичної пісні часів Хмельниччини «Розлилися круті бережечки», яка мала свою давню оригінальну мелодію. Нову мелодію пісні, що стала називатися вже «Ой у лузі червона калина», дещо переробивши її текст, створив режисер українського театру, поет Степан Чарнецький до драми Василя Пачовського «Сонце Руїни», яку вперше ставив український театр в Самборі в січні 1914 р.85 Далі ця пісня, чи, власне, перша її строфа, разом із чортківськими сотнями УСС з’явилася в Стрию, де збиралися стрільці-добровольці. Тут четар УСС Гриць Трух до першої «історичної» строфи, за його спогадами, «склав іще три нові додаткові строфки, що разом створили ту славну «Червону Калину». Вже незабаром ця пісня стала найулюбленішою в стрілецькому середовищі, була його гімном та символом визвольної боротьби українського народу.

З переїздом Українських Січових Стрільців у Закарпаття, разом із ними вирушила й пісня, яка, поруч з народними та січово-патріотичними шатами, починає потрохи приміряти і стрілецький однострій. Так поступово з’являється питома стрілецька пісня, що протягом всього бойового шляху стрільців була їм надійною опорою та розрадою. На перших порах вона виступає досить несміливо, часом без зазначення авторів, нерідко з запозиченою мелодією, але власним стрілецьким текстом та стрілецькою тематикою. Були випадки, коли до вже існуючої пісні додавалися нові стрілецькі слова, як це сталося з «Червоною калиною». Вже по дорозі зі Стрия до Страбичева постають слова нової жартівливої пісні «Гей ви, хлопці молодії...», яку склали стрільці під керівництвом сотника Клима Гутковського на угорську мелодію. У ній відчувається прагнення до боротьби з ворогом та юнацька безтурботність.

Проте, по прибутті на Закарпаття та розташуванні в селах Горонда та Страбичів первісне стрілецьке завзяття й запал, як зазначав Юрко Шкрумеляк, охололи, а радше усталилися, стрільці наче споважніли духом. Одночасно з обдумуванням великої мети, яку їм необхідно було осягнути, в них відчувається туга за домом, а тому певний час в стрілецькому середовищі переважали сумні й тужливі пісні, як «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Реве та стогне...» тощо. Та минуло зовсім небагато часу і стрілецтво знову оживає, чуються жарти, співаються веселі пісні. Ніхто особливо не переймався нестачею одягу та взуття, браком доброго харчування та санітарної опіки.

У 1915 р. було створено й ряд інших стрілецьких пісень, автори більшості з яких, на жаль, невідомі. Серед них: «А хто хоче у запічок...», «Заповіт дівчині», «Вся старшина вже зійшлася» (на мелодію «Ой на горі сніг біленький»), «Поле і кадра нині торжествують» (на манер коляди «Небо і земля») та інші. Тоді ж з’явилася пісня Левка Лепкого «Коби скорше з гір Карпатських» («Ой поїдем, товариші»), що була прийнята як похідна пісня стрілецької кінноти. Більшість з цих пісень були проникнуті оптимізмом, любов’ю до України та прагненням до волі.

Чи не найбільше стрілецьких пісень зародилося під час побуту Українських Січових Стрільців над річкою Стрипою, в селах Соснів та Тудинка на Тернопільщині, в кінці 1915 — першій половині 1916 рр. Найвідомішими з них були: Михайла Гайворонського — «Пройшли гори, пройшли доли», «Їхав стрілець на війноньку» (на слова Р. Купчинського), «Йде січове військо»; Романа Купчинського — «Ой шумить, шумить», «Дівчино-рибчино»; Левка Лепкого — «Ой видно село», «Маєва нічка». За змістом ці пісні можна було б віднести переважно до любовного циклу, що не є дивним, враховуючи вік їх авторів. Однак, вражає тут те, що чи не в кожній пісні, як про кохання, так і в жартівливій, не кажучи вже про інші, стрілецькі піснярі не забували про ту високу мету, задля якої вони і їхні товариші й знаходилися в лавах УСС. Воістину, все, чим жило і на що сподівалося стрілецтво, чому раділо і від чого сумувало, його бойовий порив і кохання, спогади про дім і геройство, любов до свого народу і прагнення до волі, гумор і сатира — так тісно переплелися у пісні, як перепліталися вони в стрілецькому житті.