Аграрна реформа включала в себе цілий ряд взаємопов’язаних проблем, всі їх рішення пронизувала червона нитка - наголос не на общину, а на єдиноособового власника. Безперечно, це був повний розрив з ідеологією реформи 1861 р., коли наголос був зроблений тільки на селянську общину як на головну опору монархії, і відповідно, державності в цілому.

Руйнуванню селянської общини сприяв не тільки указ від 9 листопада 1906р., але і інші закони 1909-1911рр., які передбачали: розпуск общини, можливість проведення законів рішенням простої більшості , а не 2/3, як це було раніше. За своїм економічним змістом це були, безсумніву, ліберальні буржуазні закони, які сприяли розвитку капіталізму на селі, і отож були прогресивні.

Конкретні заходи аграрної реформи Столипіна достатньо відомі. Указ вводив надзвичайно важливі зміни в землеволодінні селянства. Всі селяни одержували право виходу із общини, яка в цьому випадку виділяла землю у приватну власність особі, що мала вийти. При цьому указ надавав прівелегії для заможнього селянства з метою побудити їх до виходу з общини. Зокрема, ті хто вийшов із общини одержували у «власність окремих хазяїв» всі землі, які були в їх постійному користуванні. Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки зверх душової норми. При цьому, якщо в данній общині на протязі останніх 24 років не проводилися переділи, то надлишки домогосподар одержував безкоштовно, якщо ж перерозподіли і були, то він платив общині за надлишки по викупній ціні 1861р. Оскільки за 40 років ціни виросли в декілька разів, то і це було вигідно заможнім вихідцям.

Важливим інструментом руйнування общини і розширення дрібної приватної власності був Селянський кредитний банк. За допомогою банку держава допомогала багатьом селянським сім’ям в купівлі землі. Банк продавав в кредит землі, які раніш були скуплені у поміщиків, чи належали державі. При цьому проценти по кредиту були вдвоє нижче чим по кредитам общині. Між 1905 і 1914рр. в руки селянства таким шляхом перейшло 9,5 млн.га землі. Необхідно зауважити, що умови продажу були доволі жорстокими - за прострочення платежів земля у покупця відбиралася і верталася в банківський фонд для нового продажу.

В 1906-1907 рр. Указами царя деяка частина державних і надільних земель була передана Селянському банку для продажу селянству з ціллю послаблення земельної тісноти. Насправді земля скуповувалася в основному заможніми селянами, і які одержали таким чином додаткові можливості для розширення господарства.

Ця політика була вельми розумною у відношенні до заможнього селянства, вона допомогала їм, але в цілому вона не вирішила аграрне питання (селяни-бідняки немогли купити землю). Більш того, община для виділення в окреме господарство не завжди надавала наділи, достатні для ведення ефективної праці, при цьому навіть кредити банку не могли значно покращити справу, і тому Столипін взяв курс на переселення селянства на вільні державні землі. Переселенням займалося переселенське управління, в компетенцію якого входило вирішення тогочасного питання перенаселенності центральних областей Російської Імперії. Основними районами переселення були Поволж’я, Сибір, Середня Азія, Далекий Схід і Північний Кавказ. Уряд всяко підтримував і заохочував заселення данних регіонів: були ліквідовані всі перепони і створений серйозний стимул для переселення в ці райони країни. Кредити, що надавалися переселенцям, збільшувалися в чотири рази, проїзд був бесплатним, надавались спеціальні вагони для перевезення худоби, майна.

Масове переселення було організоване для того, щоб не наділяючи селян панською землею (не загострювати відносини з буржуазією - радикалізм), збагатити одних селян за рахунок інших, розпустивши общину і полегшив перехід того, що належало біднякам, у власність заможніх. Тих хто залишився без землі повино було прийняти місто, або окраїни імперії, куди організовувалося переселення.

З цієї точки зору Столипін мав на меті досягнути рівноваги суспільних сил, щоб з одного боку, не обмежити законних прав панства на землю, а з іншого-забезпечити землею селянство.

Столипін відводив дуже важливу роль в справі державного заохочення, не кредитуванню (грошовому заохоченню), а кажучи сучасною мовою речовим важелям. Дійсно, гроші селянин міг просто пропити, стати жертвою обману, і тому Столипін старався реалізувати допомогу в натуральному вигляді: шляхом створення розвинутої інфраструктури в зонах переселення ( залізниці, школи, лікарні, водосховища), надання допомоги у вигляді насіння, худоби, засобів праці. Все це можна було використовувати тільки в господарстві, продати все це на переселенських територіях було нікому. У відносинах «держава-селянин» виключався посередник-торговець.

Кажучи про методи проведення реформи неможна не відмітити, що вони спиралися на натиск апарату, чиновників, поліції. Реформа здійснювалась в той час, коли в країні панувала обстановка розстрілів, повішень, прямого насильства влади. Злочинців карали за допомогою військово-польових судів, в склад яких Столипін заборонив включати юристів, що було порушенням всіх норм права. Ці дії нанесли величезний моральний удар по престижу влади. Столипін створив прецедент: право влади карати без пояснень. Столипін затвердив також право влади втручатися в сугубо економічні відносини. Право держави на насильство в економіці вперше було показане у загальноросійському масштабі саме Столипіним в ході його реформ.

Наслідки реформи

Які ж підсумки столипінського аграрного курсу, що був останньою надією царизму в боротьбі за існування? Чи вдалася аграрна реформа Столипіну?

Столипінська аграрна реформа не ліквідувала поміщицьку власність на землю, головним її результатом було зміцнення прошарку сільської буржуазії, посилення соціальної диференціації селянства.

Столипінська реформа передбачала дальше посилення заможного селянства шляхом насадження приватної селянської земельної