Пропали передовсім зладжені колективно, після морочливої праці, списки старшин СС-ів і списки полеглих. Із публіцистично-історичних статей пропав нарис д-ра В.Старосольського про ідеологічні початки організації УСС. Пропала майже вся спеціально для альманаху світочами української літератури написана белетристика (Лепкий, Кобилянська, Маковей, Стефаник, Черемшина та ін.). Дещо з неї появилось згодом у різних збірниках (напр. Р.Купчинського “Дума про Федя Черника” та М.Рудницького перший в українській мові переклад “Мазепи” В.Гіго). Рукописи історичної частини альманаху здебільше видавці таки врятували. В 1931 році у Празі вийшли окремо брошурою (8о, стор.39) “Причинки до історії української революції” полк. Є.Коновальця, що були другою статтею в альманаху, як освітлення політичної сторінки історії СС-ів та авторитетне вияснення різних, легендою чи злобою закритих, історичних моментів. У 1933 році на підставі збереженого коректурного відбитку ген. М.Безручко видрукував у воєнно-історичному товаристві у Варшаві у журналі “За державність” та окремим відбитком зладжений для “Золотих Воріт” статегічний нарис воєнних операцій за час його побуту у Корпусі СС-ів. Зберігся теж текст першої – найважнішої – частини альманаху, - широкий історичний нарис В.Кучабського, виготовлений на підставі великої сили з усіх сторін, від різних СС-ів, зібраних споминів та матеріалів, і потім перевірений гуртком членів колишньої стрілецької ради. В 1930 році велись навіть розмови з видавництвом “Червона калина” про видання того нарису як окремої книжки. Цей замір перенесено потім на перемиський терен, і вже навіть з’явились оповістки, що книжка в друку в одному перемиському видавництві. Аж ось саме наспіли відомі осінні події 1930 року, та після якоїсь ревізії ті матеріали опинились на поліції. Минуло чимало часу, поки їх щасливо добуто. З того, що добуто, складено саме цю книжку.

Являється вона у багато-багато скромнішому вигляді, ніж це передбачувалось первісно. По правді, коли б хотіти сьогодні видати розмірно повну історію січових стрільців (наскільки це можливо без оригінального архіву), то треба б зібрати перш усього весь видрукуваний уже матеріал, зробити його селекцію та все вартісне получити і видати в одному суцільному збірнику. Очевидно, що треба б обов’язково старатися відтворити бодай список січово-стрілецьких старшин.

Тим часом гурткові одиниці, яким тяжіла на серці ця справа та які просто своєю місією вважали залишити грядучим поколінням та дослідникам української революції і визвольної війни бодай найскромнішу книжку, присвячено формації січових стрільців, - стало лячно розпочинати знову редакційну працю, обраховану як не на роки, то хоч би на місяці. Не хотілося давати нової нагоди лихій долі, що завзялась на “Золоті Ворота”. І тому вирішено видавати тільки те, що найбільше необхідне до пізнання історичної ролі і характеру січового стрілецтва.

Отже, склався на цю збірку передовсім недрукований ще ніде “Воєнно-історичний нарис” – частина перша (“Від первопочинів до проскурівського періоду”) В.Кучабського, ще раз перевірений новоскладеним комітетом СС-ів. З матеріалів, які вже з’явилися в друку, вирішено видати тут тільки дві вищезгадані публікації, які були спершу писані й призначені для січово-стрілецького альманаху та без яких історія СС-ів не може бути зрозуміла: “Січові стрільці у боротьбі за державність” ген.М.Безручка (“Від Проскурова до Чарториї”, - друга частина “Воєнно-історичного нарису”) та “Причинки до історії української революції” (“Спомини й уваги” полк.Є.Коновальця).

Трактуємо ці нариси не як передруки, а як рукописи, призначені первісно для альманаху “Золоті Ворота”. Не тримаємось теж ригористично видрукуваних уже текстів, в яких – з різних причин – є у нашому виданні деякі невеличкі відхили. І до авторів цих нарисів і до тих, про яких у тексті згадка, підходимо виключно як до колишніх діячів історичного січового стрілецтва. Тому для видавців і редакції цієї книжки зовсім байдужа, бо з погляду характеру і цілей цієї книжки нітрохи не суттєва, нинішня організаційно-політична приналежність та нинішнє ідеологічне обличчя друкованих тут авторів. Усі вони три – у трьох різних українських національних політичних таборах: для цієї книжки це ніякого значення не має.

Крім того, редакція цього видання просила лише проф. І.Шендрика, бібліографа “Літопису “Червоної калини”, зладити бібліографію до історії СС-ів. Може знайдеться колись людина, яка скористається з тим матеріалів для глибших студій над історією тої української військової формації, яка складалась із “лицарів абсурду” та про яку В.Винниченко, тодішній голова Директорії УНР, висловився, що “раз на 1000 літ родиться таке військо...”.

І тому всі ті, які працювали над книжкою “Золоті Ворота”, віддають її нині в руки широкого громадянства з двояким почуванням: радості, що врешті-таки їхній труд не пішов цілком намарне, і смутку, що з таких гарних задумів і таких великих зусиль вийшло таке скромне діло! А проте цією неповною книжкою таки бодай частинно заповнюєть болючу прогалину, що досі існувала у нашій визвольницькій літературі. Після появи “Історії українських січових стрільців” нинішня поява “Історії січових стрільців”, під технічно-видавничим оглядом достосована до тієї першої книжки, є черговою чолобитною для культу української історичної традиції. Коли б ще невдовзі з’явилася “Історія української галицької армії” та “Історія армії Української Народної Республіки” – тоді минувся б гіркий докір совісті, що українська історіографія легковажить собі підвалини культу української новочасної державницької традиції, зрошені та зціплені кров’ю борців...

Видавництво “Червона калина”, якому “Золоті Ворота” завдячують цю свою появу, рівно у 20-ті роковини повстання січових стрільців, робить чергове велике діло на мірку далеко-далеко більшу, ніж одна книжка чи сотні книжок. Пригадування геройських поривів славетного минулого подобає