Надзвичайно важливою є військова і військово-технічна співпраця, на жаль, не маю часу зупинятися на цих питаннях. Але прикладом є створення спільного українсько-польського батальйону. Розвивається співпраця в галузі модернізації озброєння, військової техніки, яка перебуває на озброєнні армій двох країн.

Також потрібно повернутися до теми загрози, яка, на жаль, може виникнути для України у випадку, якщо з вступом Польщі до Европейського Союзу не будуть належно відреґульовані стосунки України з Европейським Союзом. Нам відома технологія того, як Польща уникнула з свого боку ізоляції від Европейського Союзу, не будучи членом Европейського Союзу. Нам відомо, що на польсько-німецькому кордоні не було і зараз немає тих проблем, які можуть виникнути у випадку, якщо Польща вступить до Европейського Союзу, а Україна в той час не стане асоційованим членом Европейського Союзу. Тобто, рецепт, так би мовити, відомий. Це – стратегічно – вступ в майбутньому до Европейського Союзу і повноправне членство в ньому, а в тактичному плані у середньостроковій перспективі, це набуття Україною статусу асоціятивного членства в Европейському Союзі. І, безумовно, нам належить ще дуже багато зробити для реформування економіки. Безумовно. Але ми можемо, я думаю, цілком нормально порівнювати стан своєї економіки зі станом албанської економіки або зі станом румунської економіки, тобто країн, які мають статус асоціятивних членів Европейського Союзу. Декілька зауважень щодо партнерів, так би мовити наших спільних партнерів, тобто стратегічних партнерів двох стратегічних партнерів: України і Польщі. По-перше, слід відзначати роль Сполучених Штатів Америки. Надзвичайно конструктивною є роль цієї країни у створенні европейської безпеки, у стабілізації стосунків між країнами в реґіоні Центральної та Східної Европи, у підтримці незалежности і европейського вектору руху обох країн – і України, і Польщі.

Потрібно також наголосити на тому, що українсько-польські стосунки є добрим прикладом для розбудови Україною своїх стосунків з іншими країнами, у тому числі з Росією. Українсько-польські стосунки – це стосунки двох незалежних, рівноправних країн. І, до речі, двох слов’янських країн . Я хотів би наголосити на такому аспекті, коли нам пропонують розбудовувати стосунки між слов’янськими державами, я вважаю, що тут треба всіляко підтримувати і говорити “так”. І у нас є приклади розбудови таких стосунків. Це стосунки між Україною і Польщею.

Ґлобалізація та европеїзація стосунків, яка відбувається в світі, ґлобалізація економічного і політичного життя ніяк не перекреслює двосторонніх стосунків. І якою б тісною не була співпраця країн у межах Европейського Союзу, завжди залишиться національна ідентичність, завжди залишаться незалежні держави, якими є і, я впевнений, залишаться назавжди Україна і Польща.

Львів в українській історії завжди відігравав велику роль, як на початку незалежности, так і зараз, роль плацдарму, роль полігону всіх тих проґресивних починань, які є у країні.

Я вважаю, що зараз Львів приречений бути полігоном українсько-польської співпраці, розбудови цих стосунків в контексті европейської інтеґрації.

Думаючи про цю тему, мені здається, що дуже важко сказати щось нове. Та, розглядаючи проблему з перспективи Вашинґтону, мені здається, що було б корисно побудувати мою доповідь на основі двох важливих понять – наслідування (імітація) та переосмислення (ревизначення).

Говорячи про роль Польщі в реґіоні, ми побачили, яке значення має наслідування. Сучасний досвід Польщі у багатьох вимірах – це наслідування, повторення того досвіду, який вже мала Західна Европа після Другої світової війни. Розбудова Західної Европи ґрунтувалась власне на примиренні Німеччини та Франції, без якого не було б сучасної Західної Европи.

Але це примирення, насамперед, є результатом добре продуманих та наперед визначених зусиль обох сторін. По-друге – це продукт системи безпеки, яка встановилась в Европі внаслідок діяльности НАТО. Без цього альянсу не було б франко-німецького примирення, бо власне НАТО забезпечило безпеку Франції та Німеччини на час пошуків примирення. Отже без франко-німецького примирення не було б Европейського Союзу.

Процес европейської розбудови і розширення НАТО продовжується. І Польща зараз залучена до цього процесу – процесу наслідування чи повторної гри. Це дуже добре визначає роль Польщі в сучасній европейській безпеці. Це включає розширення европейської безпеки та й самої Европи. Німецько-польське примирення є також наслідуванням франко-німецького примирення. І членство Польщі в НАТО дає полякам почуття безпеки, таким чином, що поляки не будуть вразливими до Німеччини – сильнішого сусіда.

Другим, паралельним до цього, є процес переосмислення ролі Польщі в Центральній Европі. Незалежна Польща – член НАТО і, в майбутньому, член Европейського Союзу, не може втратити і ту роль, що вона завжди відігравала у цій частині світу, виходячи з геополітичних умов. Ми бачимо, що ці умови на схід від Польщі є дещо іншими. Бачимо, що історичну роль Польщі необхідно переосмислити. Ми не говоримо про утворення якоїсь структури, в якій Польщі відводилась би головна роль. Ми повинні впроваджувати реґіональну кооперацію, співпрацю центральноевропейських держав на засадах рівности, з розумінням того, що ця реґіональна співпраця підтримуватиме та посилюватиме европейську безпеку, а також сприятиме процесові загальноевропейської інтеґрації. У цьому випадку ми говоримо про переосмислення ролі Польщі, значно видозміненої. Польщу можемо вважати магнітом, який притягуватиме інші країни до процесів европейської інтеґрації, а також до евроатлантичного союзу.

Мені здається, що ці два поняття – наслідування та повторне визначення – так само можна використати і для визначення ролі України в Европі. Україна теж в певному сенсі повинна наслідувати европейський досвід. Як Польща через польсько-німецьке примирення наслідує франко-німецьке примирення, так само й Україна