РЕФЕРАТ

на тему

„Збройні формування Української Повстанської Армії”

1. Українська національна політика в 1941 році.

Передумови появи УПА.

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на СРСР, розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної української держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали спільного ворога, їхні цілі були далеко не спільними. З точки зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку інтегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не мали наміру бути знаряддям для Берліна. Вони поставили собі за мету скористатися війною й поширити по всій Україні власний вплив. Відтак кожна сторона прагнула використати іншу в своїх власних, протилежних цілях.

Вже в перші дні окупації конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН, очолювана С.Бандерою, пішла на зухвалий крок, що межував з безрозсудством, вирішивши без узгодження з німцями проголосити 30 червня 1941 року встановлення у щойно захопленому Львові української держави. Хоч ОУН не помилилася, передбачаючи нерішучу реакцію німецького військового командування, проте прорахувалася щодо реакції нацистського політичного керівництва. Через кілька днів гестапо заарештувало

С. Бандеру та його прибічників.

ОУН знову, без згоди з німцями, запланували організувати місцеві адміністрації в завойованих частинах України. Близько двох тисяч членів ОУН, поділені на групи, йшли за наступаючими німцями з метою виявлення національно свідомих українців і створення місцевих адміністрацій. Влаштовувалося також спонтанне самоврядування, оскільки німецькі військові власті відносно лояльно ставилися до населення у перші місяці окупації. Селяни збирали врожай у надзвичайно тяжких умовах, сподіваючись на ліквідацію ненависних колгоспів. Нерідко вчителі організовували школи, з’явилися священники, багато нових некомуністичних газет.

Проте нацисти мали інші плани. На зміну військовим властям прийшла нацистська адміністрація. Кох вирішив, що найефективніше експлуатувати сільське господарство України можна у формі колгоспів. 85% всього постачання продуктами Німеччини з окупованих радянських територій вивозилося з України. Постачання міст продовольством припинено. З 2,8 мільйонів остарбайтерів наприкінці війни 2,2 млн. походили з України. Націоналісти пішли в підпілля.

2. Створення і розвиток УПА

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов’язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ”. Коли під кінець 1941 року німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців “у ліси”, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени розколотих частин ОУН, що ховалися від переслідувань.

Наприкінці 1942 р. ОУН С.Бандери вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, як вважалося, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі радянських партизан. Потрібно було, щоб ОУН взяла на себе роль “народної армії”, перш ніж це зроблять більшовики.

Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН С.Бандери включила до своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН А.Мельника, прибравши для них назву Українська повстанська армія. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера Романа Шухевича.

Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення, визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення.

УПА бореться:

За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.

За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів.

За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.

Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.

Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.

«До зброї», липень 1943 р.

(Зараз і далі – зі збереженням лексики та часових і редакторських особливостей джерел.)

Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія заняла території їхніх дій, було вбито 57`405 вояків УПА, 50`387 взято в полон, 15`990 здалися самі, усього – 123`782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95`083 чол., усього - 218`865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни.

УПА мала кілька власних щомісячних видань, які з’явилися навесні 1943 р. і спочатку помножувалися на друкарській машинці або викльостилі а згодом друкувалися у власній типографії. За неперевіреними даними, головним редактором журналу “До зброї” був Яків Бусел (“Галина”), волинський діяч ОУН. Журнали містили матеріали на такі теми: сучасна військова політика, військовий вишкіл, військова термінологія, історія, святкування національних річниць, описи боїв УПА, описи дій на фронтах Другої світової війни, патріотичні поезії, патріотичні оповідання і приклади з української історії. В кожному номері подавалися такі навчальні матеріали, як “Відомості з практики підривних робіт”, “Як боротися з танками”, Організація та завдання інженерної розвідки”.