Фактично, з утвердженням жорстокого централізму і одноосібної влади, Україна перетворилася в звичайну провінцію підпорядковану московському центру з його грубим диктатом і дріб’язковою опікою. Українці змушені були заплатити страхітливу ціну за соціалістичні експерименти, які в кінцевому підсумки відкинули СРСР на узбіччя цивілізованого світу.

Захоплена більшовиками Україна переживала надзвичайно важке становище: згортання промислового виробництва, падіння врожайності, нестача палива, харчів, одежі, взуття, безробіття стали характерною ознакою економічного життя. До цього призвела світова війна, революція, німецька окупація, громадянська війна, бандитизм.

Поглиблювала несприятливу ситуацію дестабілізаційна політика радянської влади, яка, відповідно до програми більшовиків, намагалася зразу ж встановити так званий соціалістичний лад. Ця політика під назвою “воєнного комунізму” передбачала:

націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі;

введення прямого централізованого продуктообміну;

запровадження “продрозкладки” – експропріацію врожаю у селян;

примусову трудову мобілізацію.

Знаряддям виконання цієї політики стали: військові загони (продотряди), комісари, комітети незаможних селян.

Дія цих органів підірвала матеріальну базу основної маси селянство, значна частина якого припинила виробництво. Прокотилась хвиля селянських і робітничих страйків і повстань проти продрозкладки. Найсерйознішим виступом стало повстання в Кронштадті, жорстоко придушене більшовиками (15 тис. повстанців були знищені без суду і слідства).

Більшовики на чолі з Леніним змушені були визнати провал політики “воєнного комунізму” і після рішень Х з’їзду РКП(б) (березень 1921 р.) ввели “нову економічну політику” (НЕП).

Перехід до НЕПу ускладнювався рядом обставин:

- політичним. Значна частина радянського і партійного, керівництва не розуміла суті НЕПу й вимагала повернення до звичних „воєнно-комуністичних” методів керівництва. Це породжувало численні дискусії в партії та суспільстві, що супроводжувались боротьбою за владу в якій врешті решт переміг Й.Сталін;

- економіко-політичними. Влітку 1921 р. південь України, як і російське Поволжя, охопила посуха. Оскільки жителі цього регіону були в опозиції до радянської влади і, за даними ЧК, були готові підтримати плани підпільно-партизанського штабу Юрія Тютюнника щодо визвольного походу проти більшовиків, то за наказом Москви, щоб унеможливити цей похід, в селян забрали той невеличкий врожай, який їм вдалося зібрати, як наслідок – восени 1921 р. виник голод, від якого померло біля 1,5 млн. селян.

- економічними. Підприємства, отримавши самостійність і перейшовши на госпрозрахунок, щоб швидше відновити виробництво й підняти свої доходи різко підняли ціни на промислову продукцію. Оскільки ціни на продукцію села, через зубожіння населення, не могли так швидко зростати то виникла криза збуту, яка отримала назву „ножиці цін”. Зазначимо, що вона була подолана економічними методами.

2.2. Післявоєнна відбудова

Знищена війною матеріально і вичерпана у людських ресурсах, Україна боролася з труднощами відбудови і відновлення. За сов. підрахунками, воєнні шкоди України становили 285 млрд карб. (у довоєнній валюті). Уряд УРСР одержав лише незначну частину з відшкодувань від держав Осі, недостатню для потреб знищеної економіки. Україні самій доводилося відбудовувати своє нар господарство, без зовнішньої допомоги (Совєти відкинули план Маршала), до того ж давати свої незначні засоби і 55f робітну силу на відбудову тепер збільшеної сов. імперії. Ряд евакуйованих у глибину СРСР підприємств не повернено на Україну. 1946 Україна зазнала чергового голоду. Поряд з тим почався наступ на деякі концесії, надані укр. культурі під час війни, як також проведеному кін. 1940-их pp. чергову чистку в КП(б)У під закидом буржуазного націоналізму.

У 1950-х pp. далі тривав аґресивний наступ великодержавного шовінізму на українство, зокрема на західноукраїнські. землях по другій світовій війні фізично винищено організоване збройне й політ. підпілля (УПА, ОУН). 1951 московська «Правда» викривала націоналістичні ухили в творах таких режимних авторів, як (поезія «Любіть Україну») й О.Корнійчук (лібретто опери ). Це було продовження «ждановщини» у національній політиці, здійснюване першим секретарем ЦК КПУ росіянином Л. Мельниковим. «Холодну війну» з небезпекою можливої війни Кремль використав як додатковий аргумент на посилення терору на Україні, поширеного й на єврейське населення.

Однак смерть Й. Сталіна і наступна боротьба за владу в Кремлі деякою мірою захитали цей курс. Це виявилося в усуненні першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова, обвинуваченого в русифікації західноукраїнських. земель, і призначенні на його місце О. Кириченка, першого українця від часу короткого секретарства Д.Мануїльського (1922). Нове колективне керівництво намагалося знайти тимчасовий компроміс між імперіальними інтересами СРСР і національними прагненнями народів. На Україні створилися можливості деякої культурної діяльності: пільги в дослідженні і публікаціях з гуманітарних і суспільних наук. почалася контрольована лібералізація («відлига») в літературі і мистецтві. Але ювілей 300ліття Переяславської угоди 1654, такт зване возз'єднання України з Росією, Москва максимально використала для ідеологічного зміцнення «єдности» (гасло «навіки разом») України з Росією, підкреслюючи іноді ідею партнерства «двох великих народів» СРСР. У «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954)» була викладена спотворена концепція історії України: спільність походження (з праруського народу) росіян, українців і білорусів, їх нерозривна єдність і ніби прагнення до неї на протязі історії, вигоди спілки України й Росії навіть під пануванням царів. Пропаґандивним виявом «дружби» України з Росією була ухвала Верховного Совєта СРСР 19.02.1954 про приєднання Криму до УРСР.

Намагаючись здобути собі прихильність суспільства, колективне керівництво заініціювало ряд нових законів, головне в господарській ділянці. Для збільшення продукції збіжжя М.Хрущов, поряд з укрупненням колгоспів, проголосив 1954 план засвоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. З України для постійного поселення на цілинних землях мобілізовано більше 100 000 осіб, переважно молоді. Колгоспам надано деякі пільги й декретовано підвищення цін на с.-г. продукти. Але цілинний