Нар. господарство УРСР повнотою інтегроване в загальну радянську економічну систему, підлягало тим самим змінам, що й загальна радянська економіка. Частка УРСР в загальному національному прибутку (біля 20%) не була пропорційно відбита в капіталовкладеннях Україна докладала для розвитку інших районів СРСР. В УРСР не реалізовано жадних більших проектів розбудови промисловості чи транспорту й капітального будівництва. Закінчено розпочату давніше побудову так званого Дніпрового каскаду ГЕС, який, дає електроенергію не лише для внутрішнього вжитку, але й на експорт.

Економічна ситуація СРСР з середини 1970-их pp. назагал погіршилася, темпи річного приросту сповільнилися (з 8,5% у 1970 до 3,2% 1981), на що вплинула й світова енергетична криза. Кілька неврожаїв спричинили харчову кризу, що змусило радянський уряд імпортувати значну кількість збіжжя. При цьому радянське керівництво продовжувало витрачати поважні суми на озброєння та коштовні міжпланетарні дослідження. Немало коштують радянській економіці чималі видатки, пов'язані з зовн. допомогою та військовими інтервенціями в Африці і на Близькому Сході. Факт, що українці гинуть з 1980 в Афґаністані, створив атмосферу війни, якою погрожує воєнна верхівка в Кремлі, драматизуючи ситуацію ще й китайською небезпекою. Курс на військову перевагу СРСР та використання слабих місць Західних чи «третього світу» створив нове напруження між Західним і радянським блоком. Змін чи їх ознак не вніс і 26 з'їзд КПСС (лютий 1981), який підтвердив попередні позиції та те саме керівництво в Москві і в УРСР. Події у Польщі 1980-1981 викликали ще більшу чуйність Москви у західних республіках, головним чином в УРСР; запроваджено ряд обмежень щодо руху населення.

Далі зберігається суворо олігархічний характер радянської влади, при чому до слова більше приходять російські націоналістичні кола. Українські елементи, які в 1960-х pp. могли мати ще деякі впливи в Кремлі, тепер мають лише номінальне представництво.

ІІІ. Суспільно-політичний устрій УРСР

Радянські органи на Україні за революції — Центральний Виконавчий Комітет України і Народний Секретаріат (голова Є.Медведєв, згодом М.Скрипник), утворені в Харкові 25 і 30 грудня 1917, як і створений у Курську в кінці 1918 Тимчасовий Робочий Селянський Уряд України (голова Ю.Пятаков), були задумані як протиставлення урядові Української Народної Республіки. Більшовики проголосили Україну «республікою рад робочий, солдатських і селищних депутатів» у тісному федеративному зв'язку з Радянською Росією. Проте конституція УРСР 14.03.1919 не згадувала про федеративні пов'язання і номінально створила «незалежну» державу. Фактично ж весь час діяла зверхність Москви (партії й уряду ) над УРСР, насамперед через КП(б)У, яка, за винятком короткого періоду між партійною конференцією в Таганрозі в квітні 1918 і першим з'їздом КП(б)У в Москві у липні 1918, була і є не тільки фактично, але й формально складовою частиною КПСС, що, за конституцією, є єдиною керівною силою в СРСР.

Утворені, згідно з конституцією, органи влади УРСР були наподобленням органів та інституцій РСФСР, таким було й сов. законодавство на Україні. Навіть законодавчі акти РСФСР застосовувалися автоматично на Україні. Фасада окремої державності УРСР і її фактична залежність та підпорядкування російському центрові були лише переходовою стадією, диктованою станом війни і наявністю на Україні чи в екзилі уряду УНР. Цей стан мав устабілізуватися створенням союзної держави — СРСР, складовою частиною якого стала УРСР.

Найвищим органом державної влади за 1919-1922 pp. був Всеукраїнський З'їзд робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який обирав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, що виконував верховну владу між Всеукраїнськими З'їздами; виконавчо-адміністративним органом була Рада Народних Комісаpiв. На місцях поставали подібні ради: міські, сільські, волосні, повітні і губерніяльні з їх виконавчими комітетами. Ці органи влади творилися шляхом посередніх виборів, при чому міське робітниче населення і сільське не були однаково репрезентовані (з дискримінацією останнього), при виключенні від участі у виборах різних категорій громадян, позбавлених права голосу.

Включення УРСР в РСФСР відбувалося шляхом об'єднання наркоматів у світлі так званих союзно-оборонних і господарських договорів між двома або й всіма існуючими радянськими республіками (1.06.1919 і 28.12.1920). Спільне керівництво, а в дійсності обмеження і підпорядкування найважливіших ділянок державної влади російські центрові (оборона, транспорт, праця, зовнішня торгівля, пошта-телеграф) чинили ці федеральні зв'язки, як і характер УРСР як окремої державної формації, сумнівними.

УРСР мала у новій і формальній федерації СРСР після 1922 номінально рівнорядне місце з РСФСР, Білоруською ССР та Закавказькою Федерацією. Згідно з зміненою у травні 1925 конституцією УРСР та її новим варіантом 1929, верховні органи влади були подібні до попередніх: Всеукраїнських З'їздів Рад, Всеукраїнських. Центрів. Виконавчий Комітет (гол. Г.Петровський) і Рада Нар. Комісарів (, ). Органи державного управління — наркомати були поділені на: а) злиті, що існували в уряді СРСР і мали в республіканських уповноважених, б) об'єднані (існували при урядах СРСР і УРСР) та в) самостійні (діяли лише у республіках). За союзним договором було створено 5 загальносоюзних наркоматів: закордонні справи, оборона, зовнішня торгівля, транспорт та пошта і телеграф. Проте шляхом поточного законодавства поступово об'єднано низку ін. ділянок державного життя.

Ще більшу централізацію влади і державного управління установили нові конституції СРСР (1936) і УРСР (1937), згідно з якими була впроваджена система прямих виборів та надано всім громадянам однакові виборчі