Участь УРСР в та спеціалізованих і міжурядових організаціях, мабуть, умотивована єдино здобуттям додаткового впливу і голосів для СРСР, які він одержує через представництво у них УССР і Білоруської ССР.

Розбудований для цих обмежених зовнішніх дій апарат в уряді УРСР мінімальний: міністерство закордонних справ у Києві, комісія закордонних справ Верховної Ради, згадані вже місії в Нью-Йорку і Парижі (представник УРСР у Женеві входить до складу загально-радянської місії при європейському осідку ООН). 1947 Москва відкинула пропозицію Великобританії про нав'язання прямих дипломатичних зв'язків з Києвом. Так само не існують у Києві неурядові установи міжнародного спілкування, як це є в Москві чи столицях інших країн радянського блоку (асоціації сприяння ООН тощо). , Республіканський Комітет молоді тощо не є членом відповідних міжнародних союзів. Так звані товариства дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРСР — Франція, СРСР — Італія тощо) діють у загальносоюзному маштабі, а їх роботу в Києві лише координує Українське товариство дружби і культурних зв'язків, що є відділом Союзу радянських товариств дружби. У цьому ж плані діє й товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна», яке веде пропагандивно-диверсійну працю серед українських еміґрантів. Пропаґандивне значення мають як засіб протидії політичної еміґрації видавництво «News from Ukraine» і журналу «Ukraine». Конституція УРСР 1978 не внесла ніяких змін у зовнішні прероґативи УРСР, хоч деякі українські радянські правники (І.Лукащук) свого часу вказували на потребу чіткішого розмежування і визначення їх.

Не зважаючи на мінімальні вияви у практиці зовнішніх прав УРСР та на їх допоміжну функцію у радянській зовнішній політиці, з погляду позитивного міжнародного права (чинне право і його виявлення в актах) можна ствердити часткову правосуб єктність УРСР, при чому потенційно вона може бути значно поширена. Саме цей аспект можливих наслідків правосуб'єкності відіграє певну роль у критиці радянської політики щодо України та у ставленні вимог здійснення її прероґатив, що роблять деякі українські дисиденти чи й публіцисти за кордоном.

Державний характер УРСР можна ставити під сумнів не лише з погляду міжнародного, але й державного права. У принципі класична теорія держави не знає такого прецеденту, щоб одна державна політична одиниця була так залежна від іншої зверхньої держави, як УРСР, і водночас претендувала б на статус окремої держави. Лише деякі васальні держави і протекторати у минулому були в подібному становищі. Але у сов. випадку ми маємо справу з цілком іним розумінням суспільних і правних понять (вибори, демократія, громадського права), як це є на Заході, і тому вживання цих термінів, включно з визнанням характеру державної формації для союзних республік, стосуємо умовно, як це роблять й українські дисиденти та правозахисники 1960-1970-х років.

року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним року.

Висновок

Після Першої світової війни на політичній карті світу з'явилися нові держави у Центральній і Південно-Східній Європі. На уламках колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П'ять із них — Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, Польща — були справді самостійними. В усіх інших, зокрема в Україні, утворилася радянська форма державності.

За Конституцією УСРР мала всі ознаки незалежної держави. Проте фактично вона залишалася частиною колишньої імперії, відродженої більшовиками в дивній формі конгломерату самостійних держав. Історія України (упродовж майже 70 років) нерозривно пов'язана з історією багатонаціональної Радянської держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Після завершення громадянської війни Україна перебувала у складному соціально-економічному й політичному становищі.

Перша світова війна, іноземна інтервенція та громадянська війна завдали великої шкоди господарству України. Збитки оцінювалися майже у 10 млрд золотих карбованців. У промисловості стався розлад. Не працювала залізорудна промисловість. Зменшились посівні площі, вони становили 15 % довоєнного рівня. Продовольчу проблему загострив неврожай 1920 р., республіку охопила посуха. Наприкінці 1921 р. в Україні голодувало 1,2 млн жителів, у травні 1922 р. — 3,8 млн. Проте до 1922 р. майже все продовольство вивозилося до РСФРР. Відправлення хліба припинилося тільки влітку 1922 р., і допомога голодуючим посилилась. Лише врожай 1922 р. і розгортання харчувальних пунктів Американської адміністрації допомоги — неурядової організації, створеної у США для надання допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам, та інших організацій допомоги припинили масову смертність населення.

Список використаної літератури