IV Універсал прийнято на засіданні Малої Ради, яке розпочалося 9(22).1.1918. Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12(25).1.1918. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV У не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29.4.1918). Після антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В.Винниченка, Д.Дорошенка, Іс.Мазепи, П.Христюка, К.Костіва та в ряді ін. видань, е вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу.

3. Стосунки Української Центральної Ради з Тимчасовим урядом

Бажаючи довести, що декларовані Універсалом слова „однині будемо творити наше життя" не пустопорожні, Комітет Центральної Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат на чолі з Винниченком. Такі швидкий розвиток подій в Україні справив відповідне враження на Тимчасовий уряд. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду для налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Вимагаючи закріпити за Всеросійськими установчими зборами право остаточного вирішення питань стосовно організації української автономії, Тимчасовий уряд заявив, що не заперечуватиме її права на існування.

Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, приймаючи Закони стосовно України, узгоджуватиме їх з УЦР Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара з українських справ. Отримала право на життя ідея українізації військових частин.

Такий підхід створював грунт для порозуміння і конструктивного діалогу, хоч це й вимагало від УЦР певного компромісу і відступу.

Результатом переговорів стало офіційне визнання Тимчасовим урядом Генерального секретаріату, а також видання ЦР ІІ Універсалу. Зміст його - це обіцянки продовження курсу ЦР стосовно автономії України і створення для цього відповідної правової бази. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. "З історії української державності". Львів, вид. "СВІТ" 1992 р.

4. Посилення конфлікту з Тимчасовим урядом.

Після досягнення угоди з Тимчасовим урядом УЦР, ретельно дотримуючись узятих на себе зобов'язань, почала втілювати здобуті права.

15 липня мала Рада ухвалила новий склад Генерального секретаріату. Того ж дня Винниченко виїхав до Петрограду для переговорів з Тимчасовим урядом. Передбачалося затвердити новий склад Генерального секретаріату, а також узгодити його Статут, текст якого Винниченко віз із собою. Статут закріплював основні засади діяльності Генерального секретаріату, його права та обов’язки.

Зміна керівництва в Росії, прихід до влади Керенського змінили ситуацію на непередбачену. Уряд Відмовив у затвердженні Статуту і запропонував натомість “Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату”, яка фактично позбавлювала українську сторону ознак самостійності. Українська делегація звичайно не дала на неї згоди. Конфлікт між двома сторонами так і залишився незалагодженим.

На Україні одразу ж з’явилися два рухи. Перший, який представляли націонал-революціонери, вимагав негайно розірвати стосунки з Тимчасовим урядом і самочинно затвердити Статут. Проте, така ситуація могла призвести до повного краху ЦР, оскільки незгуртовані українські не мали б шансів на перемогу над Росією за таким сценарієм.

ЦР не могла так різко міняти свою політику, оскільки це підірвало б її авторитет серед українських мас, зважаючи на поширення ІІ Універсалу. Тому вона знову вдалася до низки компромісів, на які йшла й досі. Українські політики-аматори сподівалися отримати автономію з рук Росії обмін на невеликі поступки. В такій ситуації вони були просто неготові до незалежності, що й показала нерішучість їхніх дій. Опинившись у незвичному становищі переможців, розгублені провідники Ради вдалися до рефлексії - отих болісних роздумів, притаманних іноді творчій інтелігенції і згубних для політиків.

„Інструкція" формально взяла гору над „Статутом". Щоправда, конструктивної співпраці між Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом, по суті, не було. В жовтні внаслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт. Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну владу. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояснень, пригрозивши розпустити Раду. 22 жовтня він виїхав з Києва, однак давати пояснення урядові не довелося. Жовтневе повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в історії революції.

5. Жовтневі події 1917 р. у Києві.

Проголошення Української Народної Республіки

Після повідомлень про переворот у Петрограді українські більшовики почали закликати маси до повстання з метою захопити владу. Але їх дії не мали жодного успіху.

Владу отримав створений Малою радою Крайовий комітет охорони революції в Україні,