РЕФЕРАТ

на тему:

„Причини занепаду Української Центральної Ради”

Вступ

ПЛАН

1. Центральна Рада. Історія становлення.

2. Організація центральної влади.

3. Організація місцевоі влади.

4. Військове будівництво.

5. Судова система.

6. Законодавча діяльність Центральноі Ради.

7. Останні дні Центральноі Ради і повчальні уроки.

Висновок

Список використаної літератури

Центральна Рада. Історія становлення У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками. Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих Украіни, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральноі Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролітарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві.

Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керивництво Центральноі Ради прийняло резолюцію, в якій засуджувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційноі демократії.

Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Ураінськоі Народноі Республіки. 7 листопада 1917 року був оголошений текст III Універсалу Центральноі Ради.

«Віднині Україна стає Українською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією равних і вільних народів».

Михайло Грушевський нагалошував: на тому, що подібна «широка автономія об’єктивно дае початок її перетворенню у «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є «повною державою»: 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що «віднині УНР стає самостійною, не від кого незалежною державою». Зрозуміло були і інши чиновники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнородного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з точки зору еволюції «чистих» державних форм, цей шлях є закономірним.

З цього часу досить активно відбувається процес формирування і удосконалення державного ладуУНР.

Організація центральної влади. Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена Украінським народом «разом з братніми народами України… берегти права, здобуті боротьбою», а в IV Універсалі сказано «Ми Українська Центральна Рада, представниця робочого народу – селян, робітників і солдатів».

У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральноі Ради: «законодавчий орган», «представницький орган», нарешті, «революційний демократичний парламент».

Проте, незважоючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку. По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалася, що вона є тимчасовим органом, який має припинити свою діяльність, після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. По-друге, Центрально Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних, громдянських організацій.

Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальни верства населення України, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917 року був спланований I Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутутаiв. За нормами представництва депутати з’їзду мали представляти усi Українські землi.

Свої намiри щодо цього з’їзду малu i бiльшовики України. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральної Ради перетворити її на зразок росiйського ЦВК.

Всеросiйський з’їзд Рад робiтничих, селянських та солдатських депутатiв розпочав свою роботу 4 грудня 1917 року у Києві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких большивики складали трохи більше ста чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношенні сил з’їзд висловив повну довiру i пiдтримку Центральнiй Радi та Секритарiату. В резолюцiї з’їзду, зокрема, говорилося: «З проголошенням третього Унiверсалу Центральна Рада стала на шлях широких соцiальних i полiтичних реформ i приступила до скликання Українськиx Установчих зборiв, яким єдино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Україні… З’їзд вважає переобрання Центральної Ради несвоєчасним і недоцільним».

Більшовики були змушені залишити з’їзд i переїхати до Харкова, де провели свiй окремий з’їзд.

Незважаючи на всi свої зусилля, лiдери Центральної Ради не змогли швидко добитися повноцiнного територiального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останнiй хвилини iснування Центральної Ради. Пiдсумок проблем представництва пiдбивався 20 березня 1917 року. На засiданнi Малої Ради виступiв Михайло Грушевський. Вiн нагадав, щo склад Центральної Ради поповнився новими органiзацiями украiнських мас, якi одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула як найскоріше передати своє місце представництву утворенном на підставі виборчого права Украінськоі землі.

Приймалися окремi акти, що визначали правовi засади дiяльностi Центральноi Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання Центральноi Ради за державний кошт, 16 квiтня 1918 року – закон про недоторканнiсть членiв Центральноi Ради, тобто вони кoристувались такими ж правами, як i «класичний» парламент. 9 квiтня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та iнших виданнь бiблiотекою Центральноi Ради.

Функцii украiнського уряду виконував Генеральний Секритарiат. Пiсля оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних Мiнiстрiв.

Уже пiсля утворення УНР укрiнський уряд пережив чимало криз, зумовленних рiзними факторами, i в